Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

Лікар не відходив од хворого до пізньої ночі, і, тільки пустивши кров, йому вдалося, нарешті, трохи полегшити страждання губернатора. Після цього Блад збирався йти. Але Стід і слухати про це не хотів. Лікар повинен ночувати у відведеній йому кімнаті на той випадок, якщо буде потрібна його допомога. Доля наче насміхалась над ним. Цієї ночі принаймні втеча зривалася.

Лише рано-вранці Пітеру Бладу вдалося на якийсь час утекти від губернатора, заявивши, що йому треба особисто піти по якісь ліки в аптеку.

Блад пішов прямо до Нетталла, якого застав у страшній паніці. Бідолашний боржник цілу ніч чекав утікачів і вже думав, що все розкрито і що прийшла його загибель. Пітер Блад заспокоїв його.

— Отже, втечемо сьогодні, — впевнено сказав Блад, хоч сам і не відчував особливої впевненості, — навіть якщо мені доведеться випустити всю кров губернатора. Будьте готові, як і минулої ночі.

— А що коли тим часом мене почнуть розпитувати? — промовив Нетталл. Дрібні риси його схудлого і блідого обличчя ще більш загострились. У хворих очах світився відчай.

— Вигадай що-небудь. Помізкуй, друже, тільки не бійся. А мені треба вже йти. — І Пітер Блад рушив до аптеки.

Не минуло й години після цього, як до вбогої халупи Нетталла завітав чиновник з канцелярії губернатора. Колишній власник човна в належний час — як того й вимагав спеціальний закон, відколи на острів прибули засуджені бунтівники — сповістив власті про продаж шлюпки і вимагав повернути йому заклад у десять фунтів стерлінгів, який вносили усі власники шлюпок. Проте канцелярія грошей не повернула, вирішивши перевірити, чи справді продано шлюпку.

— Нам стало відомо, що ви купили шлюпку у містера Роберта Форрелла, — сказав чиновник.

— Так, купив, — відповів Нетталл, подумавши, що прийшов йому кінець.

— Ви, здається, не квапитеся заявити про це в канцелярію губернатора.

Агентові канцелярії, що зробив це зауваження, аж ніяк не бракувало бюрократичної чванливості.

— З… заявити про це?

— Такий, голубе, закон.

— Даруйте, я не знав його.

— Та він же був надрукований і вивішений минулого січня!

— Я… я не вмію читати, сер. Я… я не знав.

— Ну, гаразд! — чиновник з презирством глянув на Нетталла. — Тепер ви про це знаєте. Отож не баріться і до полудня внесіть у канцелярію губернатора заставу — десять фунтів стерлінгів.

Набундючений чиновник пішов. Нетталла аж холодним потом обдало, незважаючи на спеку того ранку. Тесля був вдячний, що той не спитав, звідки в нього, боржника, взялися гроші на купівлю човна. Але він знав, що це тільки тимчасова відстрочка. Незабаром його запитають про це, і тоді він пропав. На чім світ стоїть, кляв він ту годину, коли пошився в дурні, повіривши базіканню Блада про втечу. Цілком можливо, думав тесля, що весь план втечі розкрито і його, Нетталла, або повісять або принаймні затаврують і продадуть у рабство, як тих засуджених бунтівників, з якими він мав нещастя зв'язатись. Якби в нього були ті десять фунтів стерлінгів, що їх вимагали для того проклятого закладу, який так невчасно випав з рахунків утікачів, то, можливо, справу зразу владнали б, і запитання були б відкладені на потім. Так само, як цей чинуша не доглядів, що Нетталл — боржник, так і інші чиновники можуть забути про це принаймні на день чи два, а тим часом він буде вже далеко. Але як добути гроші? Та ще й до полудня!

Нетталл натягнув капелюха і пустився на розшуки Пітера Блада. Однак де його шукати? Бредучи без будь-якої мети кривою, немощеною вулицею, він насмілився запитати в одного чи двох перехожих, чи вони бува не бачили містера Блада. При цьому він удав, що нездужає, а весь його вигляд справді підтверджував правдивість цієї вигадки. Проте перехожі не могли йому нічим допомогти, а оскільки Блад ніколи не говорив йому про участь Вакера в цій операції, то тесля пройшов байдуже повз двері єдиної на Барбадосі людини, яка охоче зарадила б його лиху.

Кінець кінцем Нетталл вирішив піти на плантацію полковника Бішопа. Може, Блад там. Якщо немає, то він знайде Піта і передасть доручення Бладу через нього. Піта він знав і знав, що той бере участь в організації втечі. Розшукувати Блада він буде на тій вигаданій підставі, що йому потрібна медична допомога.

Саме тоді, коли глибоко занепокоєний Нетталл, байдужий до задушливої спеки, подався на узгір'я, до плантації, Блад, значно полегшивши стан губернатора і діставши дозвіл залишити його, виїхав, нарешті, з губернаторського будинку. Він був верхи, і, якби не випадкова затримка, то досяг би плантації раніш за Нетталла, а тоді, звісно, не сталося б кількох дуже неприємних подій. Причиною ж його несподіваної затримки стала Арабелла Бішоп.