Карл Брукнер - Золотий фараон

«Ехнатоне, наймудріший з усіх фараонів, — думав Картер, — ти жив три тисячі триста років тому. Ти прагнув дати своєму^краю нове, краще буття. Ти скинув старих, похмурих богів, демонів підземного світу, яких вигадали ідоловірці, що ненавиділи людей. Ти запалив світло в ті часи, коли людство ще перебувало в похмурій в'язниці забобонів і страху. А як віддячили тобі люди, коли яскравий пломінь твого життя загасила, можливо, рука вбивці? Поглумилися над твоїм тілом, викинули його з труни. Твоє святе місто Ехет-атон, місто життєдайного сонця, зруйнували і з усіх пам'ятників зітерли твоє ім'я».

Картер глибоко зітхнув. Прохолодне ранкове повітря наповнило йому легені. Відчувши приплив нової сили, вчений приспішив ходу. Він повинен триматися до кінця! Якщо зазнає невдачі, на нього малюватимуть глумливі карикатури для газет. Багато хто мріє добряче з нього поглузувати. Однак до того ще не дійшло. Там, перед гробницею Рамсеса Шостого, загадку буде розгадано.

Копачі вже працюють? От молодці. Глянувши на них, Говард Картер, що зневірився в собі, відчув сором.

Надвечірнє сонце освітлювало гурт знесилених чоловіків, що важко зводили дух. Робітники хиталися під тягарем кошів із щебенем. Унизу темніла шахта три метри завглибшки і два завширшки, а в ній виднівся вибитий у скелі прохід — одинадцять східців стрімко вели вниз,

Нахилившись уперед, зіпершися руками на коліна, Картер стежив, як звільняють дванадцятий східець. Огрядний Абделад наповнював голими руками кіш. Поруч копав Гасан Авад, а Ахмед Гургар підважував ломом каміння. Всі бригадири включилися в роботу — вона потребувала чуйних і досвідчених рук.

Тепер Гургар обернувся і став з другого боку розхитувати ломом стужавілий шар щебеню. Два камені, завбільшки з кулак, випали зі щебеню, третій, плаский камінець, Гургар витяг пальцями. Щось його здивувало, він обдивився спершу камінець, що тримав у руці, потім нахилився до місця, звідки його витяг.

Нараз Гургар підскочив, вигукуючи:

— Пане, тут видно мур, потинькований мур!

Якусь мить Картер ще дивився вниз, тоді скочив додолу. Рвучко відсторонив Абделада, Гасана і укляк біля Гургара. Пальцями намацав шерехату, але загалом рівну поверхню в заглибині, яку пробив ломом Гургар. Поверхня, завбільшки з долоню, могла однаково бути частиною муру чи скелі.

Картер вирвав у Гургара лом і гарячково почав оббивати краї заглибини, збільшуючи її з усіх боків. Перед очима постав грубо потинькований мур. А на ньому, вгорі ліворуч, Картер побачив якісь дивні знаки.

У передвечірньому присмерку, та ще й унизу, їх не можна було добре роздивитися. Не обертаючись, Картер простяг назад руку:

— Мого ліхтарика, швидко!

Ахмед, Гасан і Абделад розгублено озирнулися довкола. Ліхтарик? Де ж він? У шефа не було ніякого ліхтаря, коли він зіскочив додолу.

— Де ж ліхтар? — нетерпляче крикнув Картер.

Та, побачивши збентежені обличчя бригадирів, згадав: ліхтарик лежить у кишені піджака там, нагорі.

Нарешті ліхтарик у нього в руках. По стіні пробіг тремтливий промінь світла. Ось він спинився і застиг. Серце в Картера страшенно калатало.

— Шакал і дев'ятеро бранців! — прошепотів він. — Печатка Міста мертвих!

Промінь світла блукав довкола, освітив підлогу, знову стрибнув угору. Наче щось шукаючи, Картер простяг руку, намацав чиєсь плече, стиснув його.

— Що тобі, пане? — злякано спитав Гасан. Але Картер дивився кудись відсутнім поглядом.

— Тобі запаморочилось у голові, пане? Ти весь тремтиш. Може, нагукати лікаря?

— Ні, мені лікар не потрібний, — усміхнувся Картер. — Краще побажайте мені щастя. Я… — Голос йому урвався. — Друзі, тут, на стіні, відбита печатка: шакал над дев'ятьма бранцями…

Три пари очей недовірливо блиснули. Нараз Гургар підняв угору кулак і проревів:

— Слава аллахові! Аллах великий! Аллах милостивий! Він дозволив нам знайти Тутанхамонову гробницю! Дякуйте всемогутньому! Він овіяв нас славою. Весь світ дивуватиметься. О диво, о диво!

Картер затулив долонею Гургарові рота.

— Стривай! Стривай! Звідки відомо, що це вхід до Тутанхамонової гробниці? Печатка Міста мертвих свідчить поки що тільки про те, що ми знайшли гробницю якоїсь дуже поважної особи.

— Невже ти сумніваєшся, пане? — здивувався Гасан. — Ти ж сам завжди казав, що гробниця має бути десь тут, посередині долини. Тепер ти знайшов її, бо в тебе гостріший розум, ніж у всіх давніх розкрадачів гробниць, разом узятих.

— Дозволь нам, пане, виламати мур! — запропонував Абделад. — Тоді впевнишся, що мав слушність ти, а не оті вчені, що глузували з тебе.