Карл Брукнер - Золотий фараон

То була надзвичайна знахідка!

Хоча гробницю сплюндровано ще в давнину, в ній уперше знайшли добре збережені предмети давньоєгипетського побуту. Але ця виняткова знахідка була остання. Мрія всіх шукачів знайти незайману царську гробницю досі не здійснилася.

То невже саме йому, Говардові Картеру, тепер усміхнулося це неймовірне щастя? Сподіватися цього — безглуздя! Так, два десятиліття він плекав цю нездійсненну мрію. А щойно розкопані в землі східці коли й ведуть углиб, то кінчаються, напевне, десь перед недобудованою гробницею.

— Четвертий східець, пане, і п'ятий! — крикнув Ахмед, навіть не обертаючись. І відразу звернувся до робітників: — Не копайте далі! Щебінь осувається з обох боків. Спершу треба викинути його нагору. Позбирайте найбільше каміння і зведіть круг вияму мур.

На підтвердження своїх слів він обернувся до Картера. Той згідно кивнув головою. У запалі Ахмед знову зіскочив униз і докладно пояснив, що має на думці.

Робітники з усіх бригад збіглися на допомогу. В гарячковому поспіху одні розширювали краї заглибини, інші укладали кам'яний мур.

Ахмед раз у раз звертався до Картера із запитанням. Не чекаючи відповіді, гасав туди й сюди і знову питав:

— Чи треба ще знімати горішній шар?.. Як на твою думку, чи мур достатньо міцний?.. Тепер уже щебінь не буде обсипатися, правда, пане?.. Мені здається, треба розширити тут місце, перш ніж копати далі в глибину… З цього боку мур треба зробити вищий, а там, проти Рамсесової гробниці, укласти його скісно, еге ж, так буде добре.

Хмари куряви здіймалися вгору, огортали робітників і ліниво розповзалися по долині. Наче туман, курява огорнула і Картера. Він стояв непорушно і прислухався: бадьорі вигуки копачів, накази бригадирів, стукіт, брязкіт — усі звуки долинали до нього наче здаля. Мимохіть це нагадало йому, як два роки тому в бічній долині він так само натрапив на якийсь хід, геть засипаний щебенем. Тоді він теж повірив, що нарешті знайшов незайману гробницю, аж поки з'ясувалося, що це була тільки недобудована гробниця, яку фараон Тутмос Другий звелів спорудити для себе. Скидалося на те, що сильна повінь затопила будівельний майданчик і гробницю кинули будувати. Справжню гробницю Тутмоса Другого згодом вибили у розколині скелі високо над землею. Там знайшов її археолог Лоре у 1898 році.

З цими східцями буде, певне, те саме. Навіть коли вони справді ведуть до якоїсь гробниці, її вже, мабуть, давно пограбовано.

Удосвіта п'ятого листопада Картер підвівся з ліжка і збентежено оглядівся. Горіла лампа. Він був одягнений. Либонь, зборений сном, він упав на ліжко. Чи довго він спав? Три години. Досить для чоловіка, коли і вдень йому сняться сни. До того ж сни нездійсненні!

Довго після півночі гортав він свої давні нотатки. Тепер він гадав, що ті розкопані східці ведуть до якоїсь порожньої гробниці. Можливо, її навіть спорудили для Тутанхамона. Але похорон не відбувся.

Доказ?

Ось він, у цих давніх нотатках: 1907 року Девіс і його співробітник Айртон знайшли невеличку гробницю. Серед усього іншого там стояв царський саркофаг з мумією молодого чоловіка. Усі, крім Картера, вважали, що це мумія засновника нової релігії Аменхотепа Четвертого, який звав себе Ехнатоном. Згодом почали припускати, що це може бути й Сменхкара, Ехнатонів наступник. А сьогодні вночі Картер одкинув і цю думку. То, напевне, була мумія Тутанхамона.

Картер сховав обличчя в долонях. Чому він так потерпає? Десятки років був певен, що колись зможе довести: Тутанхамонова гробниця існує насправді. А тепер, коли знайдено перші східці, що ведуть до великої таємниці, він одкидає власну гіпотезу?

Нараз Картер схопився. Загадку можна розв'язати не тут, у кімнаті, а тільки там, у Долині царів. Ну ж бо туди мерщій!

Легкий імлистий серпанок оповивав долину. Під першим скісним промінням сонця скелі стояли сіро-жовті, мовчазні. Але з-за них уже виринала пекучо-червона вогняна куля, і все, що тільки-но нерухомо й мертво дивилося в небо, наче ожило.

Скелі взялися полум'ям. Мертвий, схожий на місячний, гірський ландшафт перетворився на чарівно гарний земний краєвид. І Картерові мимохіть спали на думку перші чотири рядки Ехнатонового гімну до сонця: