Ярослав Вавра - Міцний кулак туарегів

Коли ти вже знаєш про все це, то й не здивуєшся, хто є для бідного тріполійського бербера головний мулла малікітського віросповідання в Тріполі: цей мулла сам бідняк, але бідність — його захист і опора. І те, що йому бракує маєтку, у сто крат винагородиться народною любов'ю та шаною.

І хоч він ще живий, люди вважають його за святого й називають своїм марабутом. Для духовного служителя це найвищий сан, якого тільки може досягти звичайний настоятель мечеті.

Тепер ти вже й сам зрозумієш, чому малий Карембу — з марабутового дому — в очах цих двох простих рибалок з Догани вмить перетворився з шибайголови на дорогого гостя. Хатина їхня буде тепер благословенна — бо ці бідолахи ніколи навіть і не мріяли про те, що до їхньої вбогої родини завітає хтось з почту улюбленого пастиря!

Отже, Карембу — дарма що він раб, — наче син для них…

Не можна сказати, щоб отакий настрій був не до вподоби Карембу. Наступної хвилини рибалка Алі взяв малого собі на спину й поніс додому. Оселя Алі — крихітна конурка з вогнищем посередині. А коло вогнища, в якому тліє кілька верблюжих котяшків — палива мешканців пустелі, — порається дружина Алі.

Дружина Алі — теж берберка. А берберки неохоче ховають обличчя під чачваном [9] Чачван — частина запинала, під яким арабські жінки ховають своє обличчя. . У синьому сільському одязі, без чачвана, Тессадіт має вигляд ще зовсім молодої й привабливої жінки. Коли чоловік і дівер розповіли їй усе, вона усміхаючись лагідно оглянула хлопчикову ногу, яка вже набрякла. Потім без балачок зняла з жердини під стелею міхурець, відсипала з нього трохи корінців і заходилася варити їх, щоб покласти на поранену ногу гарячий компрес.

Чоловіки тим часом пішли на берег рибалити.

— Як тебе звуть? — запитала Тессадіт і всміхнулася до хлопчика так, що на її смаглявому обличчі сяйнули гарні білі зуби. — І де твоя мама, хлопчику?

Тессадіт усміхається. Вона ще каже, що коли її чоловік Алі матиме час, то позиче у сусіда віслюка й одвезе Карембу додому.

А тут заклекотав-заспівав горщик над вогнищем, і полинули пахощі золотавої каші, яка мліє над парою. Отже, на обід буде кус-кус — каша з пшеничної крупи, розтерта з маслиновою олією й зварена над парою. Це, так би мовити, основа. До неї додавай і м'ясо, варене чи смажене, і круто зварені яєчка. Але кус-кус не тільки до м'яса добра. Вона смачна й з солодким — з родзинками та мигдалем, залита медом, сиропом або топленим маслом.

От бачиш, яка може бути кус-кус! Але в бідних людей кус-кус така ж бідна, як і їхній гаманець…

Тессадіт проста жінка, вона нікуди не ходить і тому дуже радіє будь-яким відвідинам. Вона розпитує. А Карембу — також простий хлопчик, як і всі, — любить побалакати… не про себе, ні — ото б Тессадіт наслухалася про всякі витівки бешкетників!

Карембу розповідає про свого найдобрішого святого пана.

Благодійник! Якийсь купець подарував святому панові жінку з немовлям. То був Карембу і його мама. Вона була така виснажена, що її на невільничому ринку ніхто не брав навіть за няньку до дитини, а його ж мама — ще й досі не стара!

Малий син рабині, зростав за тисячу миль від рідної землі батьків — у шанованому марабутовому домі. Настоятель мечеті Мекилового сина почав навчати негренятко: володарі Тріполі заборонили марабутові влаштувати в мечеті школу, то він це робив для душі. Отже, Карембу, якого принесла в пелені його чорна мама — марабутова куховарка та економка, — живе не як чорний раб, а краще, навіть набагато краще, ніж будь-який улемів [10] Улем — вчений, мудрець, людина, яка викладає Коран. бідний родич.

Тепер, маючи тринадцять з половиною років, Карембу ще й прислуговує своєму панові… Як же він йому прислуговує? Щодня рано-вранці носить за настоятелем до мечеті велику молитовну книгу.

Дуже велику й дуже важку книгу.

— Але, чуєте, пані Тессадіт: мій добрий дядечко пан такий вчений, такий вчений, що знає з тієї книжки кожну літерку. І можливо, то лише часточка його справжніх знань!

Та Карембу все-таки ніяк не може збагнути: навіщо цей учений і святий старенький щодня велить йому тягати таку велетенську, древню й святу молитовну книгу до мечеті, а звідти — додому? Адже марабутові зовсім не доводиться читати з неї молитви!

Ні, цього хлопець ніяк не може збагнути! Але він нізащо в світі не спитав би про це в дядечка пана.

А пояснюється все дуже просто.

Кілька років тому губернатор заборонив марабутові мати школу та учнів. А, за мусульманським звичаєм, такого настоятеля, як марабут, скрізь у місті повинні супроводжувати учні. Що чисельніший почет, то більша марабутова слава.