Димитр Ангелов - Сміливий чунг

Приголомшені цим видовищем, чунги з подивом глянули на неї, потім наїжачились і, підстрибуючи, з ревом наблизились до грау та поми. Досі ніхто з них ще не бачив, щоб якийсь чунг вбивав грау. А пома, ревучи й переможно розмахуючи ломакою, то встромляла її в грау, то витягала знову й очманіло дивилась на неї. І весь час ревла, ревла дико, переможно, торжествуюче.

А потім ліс став свідком такого, чого він не бачив за весь час свого тисячолітнього існування: пома змінила свій переможний рез радісним схлипуванням і, спираючись на ломаку, почала підстрибувати й пританцьовувати. Слідом за нею почали схлипувати й підстрибувати інші чунги. Деякі з них хапали все, що потрапляло їм на очі, і з торжествуючим ревом починали штрикати грау.

Чунги ще довго б штрикали звіра та підстрибували навколо його трупа, коли б біле світило не сховалось за обрієм і над здивованим лісом не опустилися вечірні сутінки. Тоді, грізно наїжачившись, чунги повилазили на дерева й посідали на гіллі. Так і сиділи вони до ранку. Те, що сталось удень, так вразило їх, що вони навіть забули вчасно приготувати собі лігва.

Цілу ніч пома боронилась від грау. Він увесь час стрибав на неї, зуби його наближались до її горла, пазури впивалися в груди, і вона відчувала на обличчі гаряче дихання його роззявленої пащі, чула його грізний рев. Очі грау обпікали її своїм зловісним полум’ям. Пома захищалася, піднімала передні кінцівки, потім, підстрибуючи, бігала поміж стовбурами дерев та все намагалася видряпатись на якесь із них, але не могла підплигнути, все падала навзнак, і грау знову кидався на неї. Потім, невідомо як, в її передніх кінцівках опинилася товста, з загостреним кінцем ломака, і вона встромила її в пащу грау. Гpay впав, і з його пащі потекла кров. Але потім він знову схопився й люто кинувся на неї. Пома хотіла заревти, але не могла — відчула, що задихається, і тоді почала скімлити й тремтіти з жаху перед грізно роззявленими щелепами грау. І так цілу ніч. Коли ж, нарешті, мала ось-ось заревти, прокидалася і заспокоєно плямкала губами: в передніх кінцівках вона міцно тримала обламану суху гілку, якою вбила грау і гострий кінець якої був обагрений його кров’ю. Потім засинала знову.

Свідомість у чунгів була подібна до решета з великими дірками: вона могла затримувати лише те, що було для них найбільшим і найважливішим. Пізнання якогось предмета чи явища було пізнанням лише цього предмета чи явища. Події для них чергувалися або йшли, змінювалися без будь-якого зв’язку між собою. Шлях пізнання вів до фактів, але не міг встановити причинного зв’язку між ними. Вони не узагальнювали й не пояснювали, а лиш передчували.

Речі здавалися чунгам цілком простими й не вимагали пояснень. З чунгів досить було того, що ці речі існують. Через те вони ніколи не пробували розібратись у складних і незрозумілих їм явищах, а просто обминали їх, обмежуючись лише тим, що бачили й чули.

Кожен окремий випадок мав для чунгів певне значення и вагу лиш сам собою. Вони не вміли узагальнювати, отже, не вміли й користуватися повторенням якого-небудь випадку, навіть коли б він і полегшував їм існування, збагачував їх деяким досвідом.

Пома зрозуміла, що обламана гілка вбила грау. Це вже само по собі варте було подиву й зацікавлення. Але зробити висновок про те, що цією самою ломакою можна вбити грі, тсі-тсі або рока, її примітивна свідомість ще не могла. А того, яким чином при повторенні подібного випадку уламок дерева міг би її найкраще захистити, пома не могла собі навіть уявити. Вона весь час носила з собою ломаку, що врятувала її від грау, але не як усвідомлене знаряддя захисту, а як річ, що збуджувала її цікавість, як загадку, над якою вона сушила свій мозок, хоч і нездатна була її розгадати.

Зрештою вона кинула ту ломаку. Випадок з грау поступово забувся, і ломака втратила для поми будь-який інтерес. До того ж, вона заважала їй ходити по землі й лазити по деревах. Більш того, тримаючи ломаку в передніх кінцівках, пома почувала себе в меншій безпеці, ніж без неї. Це стало очевидним особливо тоді, коли одного разу на її маленького чунга несподівано напав грі й притиснув дитя до неї. Не задумуючись над тим, що грі був досить сильним та спритним і легко міг перегризти їй горло, вона кинулася на нього, вчепилась передніми кінцівками йому в шию, а задніми обхопила боки хижакові й немов приросла до нього.

Грі не сподівався такого зухвальства і, нападаючи, зовсім не думав, що сам стане об’єктом нападу. Він гадав, що пома втече, як звичайно тікали всі чунги, коли на них нападали. Але пома діяла за велінням могутнього материнського інстинкту, а не якогось усвідомленого відчуття. І грі несподівано для себе самого опинився в смертельних обіймах своєї жертви. Щось душило його за горло й заважало дихати. З усією силою свого дужого й гнучкого тіла він підстрибнув угору, піднімаючи на собі й пому, і обоє покотилися вбік від маленького чунга. Грі несамовито борсався, махав лапами, але пазури його хапали лише повітря: пома сиділа у нього на спині, і грі не міг її дістати. І раптом почувся сухий хрускіт. Грі опустив лапи і, розслабивши тіло, впав. Неймовірним напруженням м’язів пома переламала йому хребет.