Єжи Брошкевич - Велика, більша й найбільша

— Що це? — скрикнула Іка. А голос повторив:

— Увага! Увага! — і потім трохи тихше: — Говорить Варшава. Передаємо спеціальне повідомлення.

— Але ж я не настроював на Варшаву і… — почав був Горошок.

— Ти-и-и-хо! — шарпнула його Іка.

Голос знову залунав голосніше:

— Сьогодні, п’ятнадцятого вересня, вранці на Центральному вокзалі у Варшаві загубився трирічний хлопчик Яцек Кілар. У нього голубі очі і темне волосся. Одягнений у темно-сине пальтечко, сірий костюмчик, сірі черевички та панчішки. На голові — темно-синій беретик. Просимо всіх, хто дізнається щось про долю хлопчика, повідомити найближчий міліцейський пост або матір, Ганну Кілар. Варшава, вулиця Мейська, 1. Повторюю: Ганна Кілар, Варшава, вулиця Мейська, 1.

Голос замовк.

— Я справді не настроював на Варшаву, — вперто повторив Горошок. — Подивись-но, де стрілка.

Іка схилила голову набік.

— Бачу! Тільки чому це око так до нас підморгує?

Справді, чарівне зелене око приймача то світлішало, то темнішало, ніби підморгуючи до дітей, що вдивлялися в нього. Як і раніше, з радіоприймача линула далека тиха музика. Та коли Горошок торкнувся ручки, знову почувся той самий голос:

— Усіх, хто дізнається щось про долю Яцка Кілара, просимо допомогти, — повторив він поволі і з притиском.

— Але ж ми нічого не знаємо! — скрикнула Іка.

Чарівне око швидко заблимало. Тут Горошок зиркнув на Іку так, ніби йому сяйнуло в голові.

— То й що, як не знаємо? — гукнув він. — Адже сказано було так: “Всіх, хто довідається щось…” Це значить, не обов’язково зараз усе знати. Можна довідатись і згодом!

Це була одна з тих нечастих хвилин, коли Іка лагідніла і притихала, признаючи Горошкові рацію. Вона навіть сказала це вголос.

А Горошок повторив:

— Всіх, хто довідається щось про долю Яцка Кілара, просимо допомогти. Розумієш, Іко? А я ж зовсім не настроював на Варшаву. Розумієш, що це означає?

— Ні.

— Це означає„що сказано саме для нас.

— Для нас?

— Так.

— Але як ми можемо допомогти? — гарячково почала Іка. — Як? Як ми можемо щось довідатись? Та ще й батьки так пізно повернуться…

Горошок махнув рукою.

— Ти-и-и-хо! Вже скисла?

— І зовсім не скисла! — сердито огризнулася Іка.

Але Горошок зовсім не хотів починати суперечку.

— Це треба обміркувати, — сказав він, сідаючи біля вікна. — Сідай і думай.

Іка все ще сердилася, але сіла поруч. Та Горошок не звертав на неї уваги. Він насупився, зморщив лоба і склав руки навхрест на грудях. Потім з недовірою глянув на радіоприймач.

— Треба ще раз перевірити, — пробубонів він і запитав голосно:

— Передача була для нас?

Тиша. Тільки в приймачі щось невиразно забурмотіло.

— Я питаюся, передача для нас? — повторив хлопчик ще голосніше.

І тоді знову почувся знайомий гучний голос:

— Увага! Увага! Зви-чай-но!

Горошок зиркнув на Іку й похитав головою.

— От бачиш?

— Але як ми, власне, можемо йому допомогти? — сердито гукнула Іка.

— Увага! Увага! — повторив, віддаляючись, голос. — Треба спробувати.

І знову чути було тільки відгомін далекої музики. Горошок поліз до кишені, дістав носовичок і подав його Іці.

— Замість гніватися, краще витри собі носа.

Коли Іка це зробила, він заховав носовичка, а з іншої кишені дістав олівця, блокнота й почав занотовувати:

“Трирічний Яцек Кілар. Сині: пальтечко і берет; сірі: костюмчик, черевики та шкарпетки; голубі: очі”.

— Темне: волосся, — підказала Іка.

— Адреса матері?

— Ганна Кілар, Варшава, вулиця Мейська, 1. Номер телефону невідомий.

— …або найближчий міліцейський пост, — записував Горошок.

Іка знизала плечима.

— А який з них найближчий?

Горошок нарешті не витримав.

— Ет, дитино! Найближчий від того місця, де ми знайдемо Яцка.

— А де ж ми його знайдемо?

Горошок спересердя зламав олівця.

— А щоб тобі! Ти краще спитала б, як ми його знайдемо.

— Та я ж питаюся з самого початку, — холодно відповіла Іка, і це трохи спантеличило Горошка.

— Все треба обміркувати, — відповів він не дуже впевнено і знову згорнув руки на грудях.

Минула хвилина, потім друга, третя… Горошок зітхнув:

— Важка справа. Ду-у-же важка.

— Здається, що так, — озвалася Іка.

— Ми нічого не маємо, — зітхав Горошок. — Хоча б якийсь велосипед… або кілька злотих… або… Бо ж справді, — раптом спалахнув він, — як і де його шукати, того Яцка?

Але Іка не озивалася. Горошок знову схилився над блокнотом.

— Сині: пальтечко і берет, — бурмотів він. — Сірий…