Проте йшов він не до Чімі, а до лівого берега скелі-підкови. Там тинявся білий ведмедик. Чімі зрозумів, що команда вельбота тому й завернула до острова, щоб убити поміченого звіра.
Розглядаючи вельбот, Чімі впізнав здоров'яка Вакукая, який стояв на носі човна. Це був найкращий на весь колгосп стрілець-гарпунер.
— Адже вб'ють! — з болем у душі прошепотів Чімі, впізнавши свого клишоногого друга. Він кинувся до берега і, розмахуючи руками, закричав: — Геей, ей! Не стріляйте!
Люди з вельбота ще не помічали Чімі, а голос його заглушувало стукотом мотора.
Переляканий ведмедик кинувся до печери. Чімі не переставав розмахувати руками і щосили гукати. Нарешті з вельбота помітили людину, але не зрозуміли, в чому справа: вони вирішили, що ця людина просить допомоги, бо хижак, який біг їй назустріч, ось-ось міг накинутись на неї. На носу вельбота на мить лизнув повітря червоний язичок полум'я. Куля вдарилась об камінь позаду ведмедика і, зробивши рикошет, тихо виснула. До Вакукая підскочило ще двоє чукчів з гвинтівками. Майже одночасно гримнули три постріли. Ведмедик ткнувся носом у пісок. Чімі все ще стояв і гукав:
— Не стріляйте, не стріляйте!
Вельбот з заглушеним мотором врізався у берег. Мисливці перестрибували через борт і бігли до місця події.
— Навіщо стріляли! Навіщо! Ведмідь годував мене. Він врятував мені життя!
— Чімі! Чімі! — загукав Вакукай. — Ми тебе шукали на тому боці острова. Де ти пропадав? Коли б не умка, так би й проїхали мимо.
Коли мисливці оточили пораненого звіра, старшина вельбота помітив на ведмедику шкіряний нашийник.
— Какоме е ей! — здивувалися мисливці.
Вакукай спробував зняти ошийник, але звір сердито засопів, намагаючись схопити його за руку. Довелося загорнути ведмедика у брезент і привезти у стійбище.
… Ведмедик лежав із зв'язаними лапами біля правління колгоспу. Для безпеки йому натягли на голову парусиновий мішок. Здоровило Вакукай натиснув коліном на шию звіра, а хутровик Омкай зняв нашийник. На нашийнику був напис: «Звіробійне судно «Кашалот». Ведмедик взятий біля о. Врангеля».
— Утік, певно, бродяга, — зауважив моторист Тинескін.
— А шкура першорядна! — похвалив хутровик. — П'ять трудоднів Чімі заробив. Молодчага!
Рани ведмедика були несмертельні. Через місяць він цілком одужав.
Так і залишився умка жити в колгоспі.
Протягом літа Чімі кілька разів їздив з геологами на Чорний Острів. Він водив їх по всіх місцях, де знайшов зразки порід. Острів і справді був багатий на корисні копалини.
Після закінчення середньої школи Чімі поїхав у місто вчитися, його мрія стати геологом — здійснилася.
На Чорному Острові розгорнулися великі роботи по видобутку руди. Це місце було назване «Чімінський рудник».
Зимової полярної ночі мисливці виїздять на собаках полювати на тюленів і нерп. Далеко від берега на кромці припаю, заховавшись з гвинтівками за торосами, вони годинами чекають, поки з'явиться на воді тюлень. Іноді вітер відриває крижини, на яких перебувають звіробої, і по кілька днів носить їх морем, поки зустрічний вітер не прижене назад.
Полювання на моржів незрівнянно легше і безпечніше. Воно припадає на найкращу пору року — на літо. В цей час майже цілу добу видно. Дні стоять здебільшого теплі, сонячні, тихі. Крім того, промисел цей багатий, тому що один морж коштує стільки, як два або три десятки тюленів.
Якщо полювання організовано вміло, колгосп за короткий час виконує річне завдання по заготівлі цінних моржевих шкур і забезпечує себе м'ясом — улюбленою їжею багатьох народів Далекої Півночі. В добуванні цих великих тварин чимало допомагають колгоспам і підлітки. Після закінчення шкільних занять учні відразу ж розходяться по стійбищах. Там вони вливаються в мисливські бригади і разом з батьками та братами відпливають на моторних шхунах, вельботах у море.
Цього разу так бурхливо розлилися в тундрі по весні ріки, що багато учнів, чекаючи спаду води, затримались і повернулись додому після відплиття промислових флотилій. Так сталось і з семикласником Омкаєм. Коли він прибув на стійбище, там нікого з мисливців уже не було. Замість нього звіробої взяли іншого підлітка. Дома залишились самі жінки з дітьми і старі. Навіть чимало дідів, організувавшись у бригади, подалися на відстріл звірів.
Читать дальше