Фома Зубарев: Пригоди Омкая

Чімі догадався, що хижак за звичкою тягне здобич у печеру. Як на голках крутився Чімі, придумуючи спосіб уникнути небажаної зустрічі із звіром. Але, побачивши стільки м'яса, Чімі знову відчув приступ голоду. Він почав лаяти себе, чому не витяг з байдарки харчі і гвинтівку. Хлопець ладен був кинутися зараз на хижака і відняти в нього здобич. І раптом він помітив, що від лівого крила кам'яної підкови біжить другий ведмідь — величезний, старий, яких мисливці називають «козаками». Порівняно з ним ведмедик здавався жалюгідним щеням. Старий ведмідь побачив з тороса свого собрата і, очевидно, вирішив відібрати у нього здобич. За кілька стрибків він був уже біля ведмедика; ударом лапи повалив його, вихопив нерпу і переможно подався до моря. Малюк не злякався. Отямившись, він вчепився за свою здобич і щосили шарпнув до себе. Ведмідь ревнув і собі теж шарпнув нерпу. Так повторилось кілька разів, і в результаті вони розірвали нерп'ячу тушу на шматки. Ведмедик схопив один шматок і кинувся до печери. З легкістю рисі старий ведмідь догнав утікача і придушив його. Чімі стало шкода ведмедика: хлопець висмикнув з багаття велику головешку, вискочив із сховища і шпурнув її на хижаків. Потім кинув ще головешку і, розмахуючи руками, дико закричав. Від несподіванки хижаки розбіглись у різні боки. Ведмедик, скиглячи і шкутильгаючи, подався до лівого крила кам'яної підкови, а ведмідь схопив кілька шматків нерпи і зник серед крижин. Перед заходом сонця і ведмедик десь пропав.

Тепер у Чімі було м'ясо. Правда, більше половини нерпи забрав старий ведмідь, але й те, що підібрав Чімі, могло забезпечити його на деякий час. Все м'ясо Чімі розділив на десять невеликих шматків і дбайливо склав його у печері на камені. Десять порцій — на десять днів. Така була добова пайка. З цього дня Чімі не відчував голоду, який його мучив раніше. Підсмажені шматочки свіжої нерпи поступово відновлювали його сили, зміцнювали виснажений організм.

Через тиждень Чімі позбавився нудоти й задишки. Він тепер досить легко ходив, збирав дрова, носив їх у печеру і складав у стіс. Але продовольчі запаси зменшувались; поповнювати їх не було чим, а крига не відходила від берегів. Тривога знов охопила Чімі: залишалося три шматочки м'яса. Вони видалися Чімі значно більшими і жирнішими, ніж були попередні порції. Чімі хотів розрізати кожний з них навпіл, але не встиг, — до його слуху донеслося глухе гарчання. Він виглянув з печери і поспішно кинувся розпалювати багаття: недалечко никав ведмедик. Він старанно розгрібав щебінь, явно надіючись знайти залишки нерпи. Ведмедик був голодний, з запалими боками, з кривавими ранами на голові й лапах. Чімі зібрав нерп'ячі кістки і кинув їх ведмедикові. Той почав жадібно їсти. Чімі стало жаль нещасного звіряти. Він узяв із своїх мізерних запасів шматок м'яса і кинув йому:

— На, умка, їж. Адже твоє! — сказав Чімі. Ведмедик ковтнув м'ясо і підвів голову, чекаючи на другий шматок.

— Нічого нема більше. Розумієш, нічого! — Чімі розвів руками і похитав головою. — Ех, умка, умка! Хто це тебе, бідолашного, так розмалював? 1 морда подряпана, і вухо розідране, і лапи в крові… Гляди, друже, не ходи так далеко від берега… Ну та якось дотягнемо! Може, вітер зміниться, прожене кригу, і вельбот сюди прийде. Великий вельбот, з мотором! Хочеш, умка, поїхати до нас? У нас на стійбищі багато-багато всякого м'яса: і моржевого, і оленячого, і жиру багато! Ось, умка, і будемо у нас у колгоспі жити…

Багато ще днів минуло, поки Чімі пощастило залишити кам'яну підкову. Протягом цих днів у хлопця і ведмедика склалися досить цікаві стосунки. Справа в тому, що ведмедик частенько заглядав на острів. З'явиться, походить, подивиться на свою колишню квартиру і зникне у торосах. Як тільки приплив піджене до берега кригу, клишоногий відразу ж знову з'являється. Нерідко він приходив із здобиччю; наїсться, лишки загребе у щебінь — і знову його нема. Чімі користався з цього і перетягував їжу до себе в печеру. Але часом ведмедик повертався ні з чим. Тоді Чімі ділився з ним своїми мізерними запасами. А коли настирливість упертого безпритульника переходила межі і він безцеремонно намагався забратись у печеру, — Чімі рятувався від нього багаттям. Коли ведмедик довго не приходив, Чімі було нудно і тужливо. Присутність на острові живої істоти полегшувала самотність.

Одного разу Чімі прокинувся, як звичайно, на світанку. Навкруги було тихо, лиш гребінці хвиль, підбігаючи до берега, шаруділи, перекочуючи камінці. Незабаром почувся частий, настійливий тріск мотора. Чімі вискочив, і у нього перехопило подих від радості. Паралельно до острова повним ходом ішов вельбот. Чімі приніс оберемок дров, щоб запалити сигнальне багаття. Але вельбот і без сигналу завертав до острова.