Але, як завжди в таких випадках, найбільше потерпів народ — селянство, ремісники. Відтепер на його плечі ліг подвійний гніт — своїх феодалів і жорстоких норманських завойовників. Тисячі «йоменів» — вільних селян, — позбавлених землі, потрапили в кріпацьку залежність до норманських феодалів, у чиїх неприступних замках нерідко чожна було також бачити людей із срібними нашийниками, на яких був напис «раб». Наступники Вільгельма Завойовника провадили ту ж саму політику гноблення і насильства. Волелюбні англосакси кидали свої домівки й тікали в ліси, що вкривали в ті далекі часи більшу частину території Англії.В цих лісах, як свідчать старовинні англійські народні балади, переховувався й народний месник-герой Робін Гуд. Хто ж він був? Чим лишив по собі невмирущу славу? «Багато хто співа про Робіна Гуда, та мало хго знає, де він народився», — мовиться в одній із балад про цього славнозвісного героя. І справді, в багатьох баладах Робін Гуд за походженням «йомен» — вільний селянин. Так він часто називає себе й сам. Однак є балада, в якій говориться, що батько Робіна був лісником і знаменитим лучником. Інша ж балада доводить: «Не в хоромах та не в світлиці з мальованими стінами — народився Робін Гуд у зеленому лісі серед конвалій». А є й такі перекази, за якими Робін Гуд був сам знатним графом Хантінгдонським, якого скривдили жорстокі вороги. З такими розбіжностями щодо походження Робін Гуда ви зіткнетеся, читаючи й цю книжку, що написана з використанням майже всіх балад про цього народного героя. Проте для нас не має великого значення, ким був народжений Робін Гуд, важливо те, що історичний прототип цього героя, очевидно-таки, справді існував, а ще важливіше те, чим наділив його від щедрот душі своєї народ. Геть усі балади малюють Робіна Гуда невтомним ворогом завойовників і грабіжників норманнів, улюбленцем простого люду, захисником бідняків, сиріт і вдів, людиною, близькою кожному, хто потребував його допомоги. Саме такий він пройшов крізь століття і живе й понині в пам'яті англійського народу. Робін Гуд мав свій, присвячений йому день у найкращому місяці — травні,— і цей день святкувався по всій Англії протягом майже чотирьохсот років. Жителі сіл і міст кидали в цей день роботу, йшли в ліс і влаштовували там стрілецькі змагання; народні співаки розповідали перекази про Робіна Гуда, молодь танцювала й співала, розігрувалися сценки з життя звитяжного «доброго Робіна» та його веселих друзів — вільних стрільців. У цей день, за свідченням істориків, церкви й ремісничі майстерні були порожні, і ні святий, ні проповідник не могли взлти гору над улюбленцем народу. Так, єпіскоп Латімер, що жив у XVI ст., з великим обуренням скаржиться: одного разу, об'їжджаючи свою єпархію, він прибув у містечко поблизу Лондона й оголосив, що наступного ранку, в неділю, зробить проповідь у церкві. «Та коли я прийшов до церкви, — говорить він, — то, на превеликий подив, побачив, що вона замкнена я послав за ключем і чекав його па паперті більше години; нарешті до мене підійшов якийсь чологік і сказав: «Сер, ми сьогодні не можемо слухати вашої проповіді, бо святкуємо день Робіна Гуда. Всі наші парафіями в лісі, і ви даремно стали б їх чекати». На єпіскопі були святкові ризи, йому довелося скинути їх і, відклавши церковну службу, поїхати ні з чим. «Нічого тут сміятися, друзі мої,— обурюється Латімер, — плакати треба, сумувати треба про тс, що виганяють проповідника заради Робіпа Гуда, злодія і зрадника». Єпіскопу було чого гніватися на Робіна Гуда. Ватажок розбійників, завжди такий ввічливий і ґречний, поводився з товстопузими попами досить безцеремонно. З щирим сміхом Ви читатимете, як Робін Гуд пригощав у зеленому лісі єпіскопа Герфорда. В баладі «Золота знахідка Робіна Гуда», що не ввійшла до цієї книги, розповідається інший випадок. Якось уранці переодягнений в ченця-жебрака Робін Гуд ішов по дорозі й зустрів двох попів. «Одягнені в чорне з голови до ніг, вони по-молодецькому гарцювали на своїх конях». Робін Гуд зупинив святих отців і попросив у них милостині. Але ті відповіли, що не мають при собі грошей. Тоді безстрашний ватажок стрільців-лісовиків стягнув товстопузих з коней і сказав: «Давайте помолимося богу, щоб бог послав нам грошей». Перелякані попи слухняно впали навколішки і, ламаючи руки та пускаючи святенницькі сльози, почали молитися. А Робін Гуд тим часом наспівував веселу пісеньку й під кінець обшукав попів. І — о чудо! — в їхніх торбах під сідлами він знайшов чимало дзвінкої монети! Так само, як монахів-зрадників, скнар-абатів, багатіїв єпіскопів, ненавидів Робін Гуд чиновників, суддів. Ногтінгемський шериф, цей найпідліший гнобитель простих людей, виступає, наприклад, в баладах головним ворогом, над яким ватажок лісовиків постійно збиткується. Водночас Робін Гуд — мужній гонитель всякої неправди, великодушний, щед рий, щирий і незрадливий товариш; він невтомний, дотепний, кмітливий, спритно вислизає з усіх пасток, які його підстерігають на кожному кроці, вміє викрутитися з будь-якої біди і добре помститися підступним ворогам. Дивним здається тільки одне: до короля, який сам був найбільший феодал у країні, Робін Гуд та його безстрашні друзі ставляться з покірливою шанобливістю. Чому ж це так? За давніми переказами й баладами, що ввійшли до цієї книги, Робін Гуд виступає сучасником Річарда І. За десять років правління (1189–1199) цей король лише кілька місяців жив у Англії. Решту часу пін провів у хрестовик походах. Один з таких походів закінчився дуже невдало: Річард І на довгі роки потрапив у пологі до германського імператора; поки він був відсутній, в країні хазяйнувала розбещена зграя феодалів на чолі з братом короля — принцом Джоном. Раніше трохи приборкані королівською владою, феодали тепер знову розперезалися. Не визнаючи ніяких законів, крім права кулака, вони зганяли селян із землі; челядь їхня грабувала на дорогах купців та ремісників; народ визискували й пригнічували намісники короля — шерифи — та багаті монастирі. Шукаючи порятунку, народ, який фактично зовсім не знав свого правителя Річарда І, наївно вірив, що, повернувшись до Англії, цей хоробрий король принесе полегшення простому люду, допоможе йому в справедливій боротьбі проти феодалів, шерифів та попів, проти жорстокого принца Джона. Оцю свою наївну віру, породжену горем, затурканістю, безпросвітною темнотою, прості люди перенесли і на свого улюбленого героя — Робіна Гуда. Та інакше не могло й бути. Свідомість будь-якого фольклорного героя — героя казки, легенди, епосу тощо, а в даному випадку народних балад, — ніколи не може бути вища свідомості його творця, свідомості тих же простих людей. Отож не слід дивуватися, що невгамовний бунтівник Робін Гуд покірливо схиляється перед королем Річардом І і, хоч як йому шкода розлучатися з лісом, виявляє готовність служити «його величності» вірою і правдою. Але й тут впадає в око несхибна правдивість народного генія. Прочитавши книгу, ви побачите, що навіть у баладах, створених кілька сот років тому, народ, по суті, не дуже вірить у всемогутність короля та в його вболівання за долю своїх підданих. Так довго очікуваний Річард І фактично анічогісінько не зробив для тих, чиї інтереси захищав Робін Гуд; не встигши приїхати в Англію, він знову вирушає в хрестовий похід, кинувши народ і країну на поталу принцові Джону. Робіну Гуду і його друзям доводиться знову тікати в ліси, де безстрашний ватажок вільних стрільців знаходить свою смерть. Справедливість не торжествує в баладах, гак само як вона не восторжествувала в житті. Але пам'ять про Робіна Гуда — «безстрашного Робіна», «доброго Робіна», як його називають у баладах, — живе й понині. Робіна Гуда знають і люблять не тільки діти його батьківщини — Англії, але й багатьох інших країн. З сльозами й сміхом вони читають і перечитують оповідання про нього та його веселих друзів, вчаться від них благородного лицарства, любові до бідних і скривджених, ненависті до гнобителів народу. Ви — діти Країни Рад, діти великої і дружної сім'ї вільних народів, кожен з яких на протязі своєї історії породив безліч героїв, що віддали життя за щастя прийдешніх поколінь. Ви — діти героя-народу, який перший у світі згуртувався навколо партії Леніна, назавжди покінчив з усіма своїми гнобителями — царем, капіталістами, феодалами-поміщиками — і тепер переможно будує комунізм. Ви законно пишаєтеся цим і знаєте, що саме завдяки цьому ви маєте змогу щасливо розважатися й серйозно вчитися, щоб незабаром також стати активними будівниками комунізму. Ви, звичайно, охочіше уявляєте себе героями величного сучасного і ще величнішого майбутнього — творцями небачених машин, дослідниками незвіданих глибин землі, моря й космічних просторів. Але, читаючи про героїв минулого, ви теж проймаєтесь до них щирою любов'ю і шаною, радієте їхнім перемогам, бажаєте бути поруч них у найбільшій біді. І це добре, бо людині природно бути чутливою до благородства у всіх його проявах, так само як неприродно бути негідником, визискувачем, катом. Це дуже добре, бо приклад справді народних героїв, де б вони не народилися і в який би час не діяли, буде завжди служити інтересам трудящого люду. Ось чому, певна річ, вам полюбиться і добрий, веселий, хоробрий і незрадливий Робін Гуд — герой старовинних англійських балад.
Читать дальше
