Марк Твен - Пригоди Тома Соєра

- Геку, тих грошей там ніколи й не було!

- Як? - І Гек пильно втупився в очі товаришеві.- Томе, ти що - знов натрапив на слід?

- Геку, вони в печері!

- Скажи це ще раз, Томе.

- Ті гроші в печері!

- Слово честі, Томе? Це правда чи ти жартуєш?

- Правда, Геку. Зроду ще не казав щирішої правди. Підеш зі мною туди й допоможеш їх забрати?

- Чи я піду! Певно, що піду, тільки треба буде лишати за собою знаки, щоб не заблудитися.

- Геку, ми легко все те зробимо, анітрохи не ризикуючи, от ні стілечки!

- Тоді чудово! А звідки ти взяв, що ті гроші...

- Ти постривай, Геку, хай ми тільки туди доберемось. А як не знайдемо грошей, я віддам тобі і свій барабан, і все, що маю. Все віддам, щоб я пропав!

- Гаразд, згода. А коли вирушимо?

- Та хоч зараз, як хочеш. Ти вже добре оклигав?

- А це далеко в печері? Я оце вже днів три-чотири помалу дибаю, та якщо десь над милю, то навряд чи подужаю, Томе... Мабуть, таки ні.

- Коли йти так, як ходять усі, то це буде миль із о*яїь» Але там є і куди коротша дорога, якої ніхто, крім мене, не знає. Я повезу тебе човном. І веслуватиму сам, і туди й назад. Тобі, Геку, й пальцем не треба буде ворухнути.

- То зараз же й їдьмо, Томе! [199]

- Добре. Треба тільки взяти з собою трохи хліба та м'яса, люльки, зо дві торбини, два-три клубки шворки для змія, а ще отих нових вогнистих паличок - сірників, чи як їх там звуть. Знаєш, я тоді в печері не раз шкодував, що не мав їх при собі.

Одразу ж пополудні хлопці позичили в одного городянина, якого на той час не було в місті, невеличкий човен і вирушили в дорогу. Коли вони запливли за водою на кілька миль далі від входу до печери, Том сказав:

- Дивись, цей схил від самого устя печери весь однаковий : ні хатин, ні порубів, скрізь ті самі чагарі. А бачиш онде щось біле, там, де був зсув? То мій знак. Отут ми й причалимо.

Вони вийшли на берег.

- А тепер, Геку, звідси, де ти оце стоїш, до мого лазу вудлищем можна дістати. Ану глянь, чи не побачиш його.

Гек обнишпорив очима всю ту місцину, але нічого не помітив. Том гордо ступив у рясні сумахові кущі й сказав:

- Ось він де! Дивись, Геку, це найкращий лаз в усій околиці. Тільки нікому ні словечка. Я вже давно хочу стати розбійником, потрібна була тільки отака добряча схованка, та де її знайти, я не знав. А тепер вона в нас є, і ми триматимем її в таємниці, пустимо сюди лише Джо Гарпе-ра та ще Бена Роджерса, бо треба мати ватагу, а то що ж це буде за розбій! Ватага Тома Сойера - гарна назва, правда ж, Геку?

- Еге ж, гарна, Томе. А кого ми грабуватимем?

- Та кого хочеш. Нападатимем із засідок - так здебільшого роблять.

- І вбиватимемо?

- Ну, не завжди. Триматимем бранців у печері, поки за них не дадуть викупу.

- А що то за викуп?

- Гроші. Ти велиш бранцеві зібрати все, що він може позичити в друзів чи ще де, а як мине рік і викупу не буде, тоді вбиваєш його. Так заведено скрізь. Не вбивають тільки жінок. Тримають у полоні, але не вбивають. Зони ж бо завжди красуні й багатійки, і всі страшенно полохливі. Ти забираєш у них годинники там і всякі такі речі, але скидаєш перед ними капелюха й розмовляєш чемно. Таких чемних людей, як розбійники, більш ніде нема, про це в кожній книжці пишеться. Ну, жінки одразу закохуються в тебе і коли поживуть у печері тиждень чи два, то вже не плачуть, а потім їх звідти й не викуриш. А виженеш котру, то вона круть - і назад. В усіх книжках так. [200]

- Це таки діло, Томе! Як на мене, воно краще, ніж бути піратом.

- Атож, де в чому таки краще. І додому близько, і цирк під боком, і все таке інше.

На той час усе вже було готове, і хлопці полізли в печеру, Том - перший. Вони добралися в кінець першого ко-ридора, прив'язали до кам'яного виступу кінець шворки й рушили далі. За кілька кроків опинилися біля джерела, і Том відчув, як по всьому його тілу перебіг дрож. Він показав Гекові рештки ґнотика свічки, що стримів із грудки глини, приліпленої до стіни, й розповів, як вони з Бек-кі стежили за кволим язичком полум'я, що здіймалось і опадало перед тим, як остаточно згаснути.

Тепер хлопці говорили майже пошепки: обох гнітила мер'тва тиша й морок печери. Вони подалися далі і невдовзі вийшли в Томів другий коридор, а там натрапили й на провалля. При світлі свічок вони побачили, що то, власне, не провалля, а крутий глинястий спад футів із двадцять чи тридцять завдовжки.

- А тепер, Геку, я тобі щось покажу,- прошепотів Том. Тоді підніс свічку високо над головою і мовив: - За-зирни-но якомога далі за ріг. Бачиш? Онде, на тій скелі, нагорі... виписано кіптявою...