Марк Твен - Пригоди Тома Соєра

- Вибити тобі бубну?

- Ану спробуй, побачимо.

- Кажу - виб'ю, то й виб'ю.

- Руки короткі.

- А от і виб'ю.

- Не виб'єш.

- Виб'ю!

- Ні, не виб'єш.

- Виб'ю!

- Ні!

Запала ніякова мовчанка. Потім Том спитав:

- Тебе як звати?

- А тобі що до того?

- Ось я тобі покажу, що мені до того.

- Чого ж не показуєш?

- Багато говоритимеш, то й покажу.

- І говоритиму, і говоритиму, і говоритиму! Ну, то що? [20]

- Думаєш, ти велика цяця, еге ж? Та якби я захотів, то помолотив би тебе однією рукою, а другу хай би мені прив'язали за спиною.

- То чого ж не помолотиш? Тільки базікаєш.

- А таки помолочу, як не вгамуєшся.

- Ха-ха, бачили ми таких!

- Слухай, чепуруне! Гадаєш, ти важна птиця, еге ж? Ач якого капелюха напнув!

- Не подобається - то збий його з мене. Збий - і побачиш, що тобі буде.

- Брешеш!

- Сам ти брешеш.

- Ти паскудний брехун і боягуз.

- Ану котися ти, знаєш куди...

- Ще раз пошли мене - і я розвалю тобі голову каменюкою. [21]

- Ой-ой-ой, так і розвалиш!

- Кажу тобі, розвалю!

- То чого ж не розвалюєш? Чого тільки кажеш, а нічого не робиш? Боїшся!

- Я не боюся.

- Боїшся.

- Ні!

- Боїшся!..

Знов запала мовчанка. Обидва знов затупцяли боком, поїдаючи один одного очима. Нарешті зійшлися плече до плеча.

- Забирайся геть звідси! - сказав Том.

- Сам забирайся!

- І не подумаю.

- І я не подумаю.

Бони стояли, кожен спираючись на скісно виставлену вперед ногу, і з ненавистю в очах щосили штовхали один одного. Але ні той, ні той не міг переважити. Нарешті, захекані й розпашілі, обидва обережно послабили натиск, і Том сказав:

- Ти боягуз і слинько! Ось я скажу своєму старшому братові - то він тебе самим мізинцем віддухопелить. А я йому скажу, начувайся!

- Чхав я на твого старшого брата! У мене теж є брат, ще більший за твого, такий, що за одним махом перекине його аж за отой паркан.

(Обидва брати були, звісно, вигадані).

- Брешеш!

- Хоч ти що кажи, а це правда.

Великим пальцем ноги Том провів у пилюці риску і промовив:

- Спробуй тільки ступити за цю риску, то я так тобі дам, що рачки поповзеш. Хто б ти не був, а слізьми вмиєшся.

Чужак притьмом переступив риску й сказав:

- Ну, дай мені, ти ж обіцяв.

- Ти мене краще не чіпай, бо пошкодуєш.

- Ти ж казав, що даси мені, то чого ж не даєш?

- Хай мене чорти візьмуть, як не дам за два центи! Хлопець дістав з кишені два великі мідяки й, глузливо

посміхаючись, простяг їх Томові. Той ударив його по руці, і монети полетіли на землю. А за мить і обидва хлопці покотилися по пилюці, зчепившись, мов два коти. Вони тягали й смикали один одного за чуприни та за одіж, щипали й дряпали один одному носи - і вкривали себе порохом і [22] славою. Невдовзі картина набула чіткіших обрисів, і крізь хмари бою стало видно, що Том сидить верхи на незнайо мому хлопцеві й молотить його кулаками

- Здавайся! - зажадав він.

Хлопець лиш дужче запручався, силкуючись звільни тися Він плакав від образи й безсилої люті.

- Здавайся! - І Том знову замолотив кулаками. Нарешті чужак видушив із себе: «Здаюся»,- і Том пустив його зі словами:

- Оце тобі буде наука Іншим разом краще дивися, з ким заводишся.

Хлопець подався геть, обтрушуючи з себе пилюку, хлипаючи й шморгаючи носом. Час від часу він озирався й, крутячи головою, погрожував поквитатися з Томом, «хай тільки його ще десь здибає» Том відповів на це зневажливим сміхом, а тоді, сповнений радісного піднесення, рушив додому, та тільки-но він повернувся спиною до чужинця, як той схопив каменюку й пожбурив йому між лопатки, а сам кинувся тікати, вистрибуючи, мов антилопа. Том гнався за негідником до самого дому й так довідався, де той живе. Деякий час він стовбичив біля хвіртки, викликаючи ворога надвір, але хлопчисько тільки робив з-за вікна гримаси і виклику не прийняв. Потім з'явилася його матуся, обізвала Тома грубим, лихим, зіпсутим хлопчиськом і звеліла йому забиратися геть. І він пішов геть, але сказав, що той поганець йому «ще попадеться».

Додому Том повернувся дуже пізно і, обережно залазячи крізь вікно, наразився на засідку: на нього чатувала сама тітка, і, коли вона побачила, на що схожий його одяг, її рішучість обернути хлопцеві суботній відпочинок на під невільну працю стала тверда, як криця.

Розділ II

Настав суботній ранок, і все навколо засяяло літніми барвами й свіжістю, забуяло життям. У кожному серці бриніла музика, а коли серце було молоде пісня лилася з уст Кожне обличчя променилося радістю, і кожен перехожий ступав пружно й молодо.