Олександр Довженко - Потомки запорожців

Дробинський. Товариші, треба кричать! Писати треба!

Пасічний. Без паніки. Розмах події величезний. Без жертви не обійтись.

Дробинський. «Хоч пить — умирать, хоч не пить — умирать!»

Скидан. Ну, вип'ють і помруть.

Дробинський. Створити отаке на усуспільненій землі!.. Що скаже світ про нас?..

Скидан. Світ...

Пасічний. Який світ? Мене інтересує партія й колгоспи. Оце мій світ... Що скаже людство?.. До людства ще далеко, як до неба.

Скидан. Годі філософії, треба діяти. Лети негайно в поле.

Пасічний. Лечу.

Скидан. І скажи їм...

Гусак. Пошліть мене.

Скидан. Так ти ж недавно звідти... А толк який?

Пасічний. Скажу, як легко землю перетворити на рай! Це абсолютно просто!

Скидан. Залиш, Трохиме. Для раю на землі потрібна душевна святість у більшій мірі, ніж для небесного колись. А над до святості, сам знаєш, далеко.

Платон. Ще покупаємося в гріхах, у злі, в дурноті... Ще будуть війни й лихоліття.

Гусак. Балачки йдуть про зраду.

Всі. Де? Яку? Хто тобі казав?

Гусак. Балачки йдуть, що куркулі через своїх недобитків і особливо через жіноцтво, що поріднилося з керівниками, уже обплутують народ, аби продать його державам буржуазним.

Скидан. Балачки йдуть і провокації.

Гусак. Я кажу, розносяться.

Платон. На гусячих крилах...

Скидан. Дробинський!

Дробинський. Я!

Скидан. Гайда в поле. Я буду за годину. Об'їдь усіх і кожному скажи персонально, що мені, Скиданові Петру, його жаль. Скажи, що буде каяття, та не буде вороття... (До Пасічного). Зостанешся, поїдемо разом.

Пасічний. Скажи, що коли вони помиратимуть з голоду, «культурно людство» палитиме пшеницю, топитиме каву в океані.

Скидан. І трупний сморід нерозумного селянства веселитиме його, як дорогі духи.

Дробинський. О, будь вони прокляті... (Хутко виходить).

Входить Тарасик, плачучи.

Скидан. Чого ти скиглиш, лобуряко?

Тарасик. Учитель...

Скидан. Що? Вигнав?

Павлюк. Кажи-бо, не однімай часу!

Тарасик. Обдурив...

Пасічний. Чим?

Тарасик. Не знає Волги... Спитав, куди впадас? Д віп ва карту зирк — у Чорне, каже, море. А я й собі — &рк, а воно в Каспійське.

Платон. Ну, і що з того? Нехай пливе. Все в морі буде.

Скидан. Так і сказав — у Чорне? А треба куди?..

Пасічний. В Каспійське.

Скидан. Покличте сюди вчителя!.. Годі ревти!

Платон. Життя... Куди не повернись, ніхто нічого, як каже той, ні в зуб. Учителі вже не знають, куди тече вода в річках, писателі, я чув, писать не знають як. Нащо вже ми, природнії, казав той, гречкосії, і ми не знаємо, коли Як і що сіять.

Пасічний. Поучимось. Вчитись ніколи не пізно.

Платон. Трохиме, я на все згодний. Що завгодно, чув?

Тільки не вчи мене сіяти або вже вчи як-небудь нишком, аби я й сам не знав, що вчуся.

Входить Сірик.

Сірик. Будь ласка!

Скидан. Якове Петровичу? Здрастуйте. Куди впадав річка?

Сірик. Яка?

Скидан. Яка річка, Тарасе?

Тарас. Волга...

Павлюк. Еге, куди вона тече?

Сірик. Ви що? Збираєтесь мені вчинити іспит?

Скидан. Я вас питаю, куди впадає Волга?

Платон. А я питаю, чого у вас неголена личность і така неакуратність у фігурі?

Сірик. Не ваше діло. Це моя приватна справа.

Скидан. А Волга?

Сірик. Я не об'язаний вам відповідать.

Скидан. А хлопцеві ви об'язані? Тарасе, спитай учителя, куди впадає Волга?

Сірик. А, он що!.. Синок начальства... Ясно...

Скидан. Сідайте. Куди впадає Волга?

Павлюк. Годі, Петре. Давайте займатись ділом.

Скидан. Куди впадає Волга, чорт вас забери? Кажіть мерщій! Я злий!

Павлюк. Ну, Петре, не волнуйся!

Сірик. Прошу вас припинити глум! Я...

Скидан. Ви розбещуєте хлопця... Тарасе, вийди геть!

Тарас. Виходжу... Мені, тату, Яків Петрович став такий противний, що я б його, здається, вдарив.

Павлюк. Ти дивись!

Скидан. От!

Тарас. Ну, що я там його спитав? Волгу! Таку товстенну річку, і то не міг сказать!

Платон. Довчились чортового батька.

Сірик. Припустимо, я помиливсь.

Скидан. Хто вам дозволив помилятись?

Сірик. Що ж, виходить — я не людина?

Скидан. У класі не людина. Світило! Учитель мусить бути бездоганний. Інакше — ви злочинець.

Сірик. Знаєте, па двісті п'ятдесят карбованців...

Скидан. ...можна знайти Волгу. Ми теж сьогодні не багаті. Держава тягне з пас останній шмат. Так ми і є держава. У всякім разі, основна її частина. І в тимчасовій диявольській скруті вбачаєм особливий смисл!

Сірик. Так. Але чому, дозвольте вас спитати, ви можете в роботі помилятись, а я — ні. Чи ви тут бездоганні?

Скидан. Я помиляюсь тут щодня. Того, що ми тут діємо, ще світ не знав, а ваші річки давно на картах всі пожовкли і мухами прикрапані, як маком.