Олександр Довженко - Потомки запорожців

Скидан. Глядіть, щоб побут вас не обдурив. А віп такий, і особливо у степах, де все не високо, казав той, і не низько.

Тихий. Та ще й на вітрі.

Верещака. Себто?

Тихий. Який тепера побут? Поїхав побут з куркулями. А тут в колгоспі веремія...

Скидан. А пристрасті, коли б ви бачили! От розпитаєте Марисю. Одні сюди, другі — назад... Вперед — назад, Вперед — назад... А тут роботи безліч і складних завдань. Позбутись треба, і не як, а зразу, бога, чорта, і святого Духа, і всіх святих, що володіли нами тищі літ, домовика, русалок, і відьом, і власних коней, і корів, і персонального запасу хліба, і особистої землі, і спадщини, і царства божого, загробного життя, неділі, паски, різдва...

Уляна. От дожились!

Скидан. Заповнить новим змістом всі оці пустоти і возлюбити труд на щастя людства, й межі стерти предко^ вічні, з'єднатися в єдине поле... Хто в світі нам рівня в щедротах оддавання?!

Уляна. Нема на світі... О-ой!

Демид. Еге! Корів он оддають да ріжуть. Да одне одного!.. Да самогон женуть смердючий, змій би його пиві Тьху!..

Тихий. Все стало іншим, навіть горе і радість. Довірите? Назвіть мені що-небудь, що б не стало іншим. От життя!

Демид. Таке мелете. Ну, хай уже начальство інше. Бідність же та сама?!

Гаркавий (у дверях). Петре!

Скидан. Іду!.. І бідність, тату, вже не та. Колись її всі жаліли, а зараз колективно ненавидять — партія уряд і всі трудящі.

Демид. Не бреши, голодранцю!

Скидан. Їй-богу, тату, правда! (Вибігає у двір).

Демид. Як же ш ненавидять, коли їх на всі должності настановлюють?

Верещака. Так ненавидять, діду, бідність саму, а людей бідних люблять.

Демид. Га? А пащо їх любить? Бідні люди погані. Злиденні та плохі, вроді мене... Тьху... Отож-бо, чув, дурного Харитона Гусакового настановляють, кажуть, кооптахом. Пропала птиця...

Верещака. А син от ваш, Петро, бідний?

Демид. Е, Петро. Петро воєнний, образований. Робочий чоловік. Ми змалку що? В буряках копались, а він уже цукор варив...

Верещака. Де?

Демид. На цукроварні, де? Дурне питаєте...

Входять Цар, Трубенко, Сторчак і Чорнота.

Цар. Здрастуйте.

Сторчак. Здрастуйте.

Чорнота. Здрастуйте. З неділею.

Павлюк. Здрастуйте. Що треба?

Тихий. Здорові.

Писанка. Добрий день. З чим прийшли?

Гусак. Знов прилізли, контрреволюція лукава!

Цар. Не контрреволюція, а антитеза.

Верещака. Що?!

Пасічний. Інтересно. (До Верещаки). Придивляйтесь уважію.

Трубенко. Десь підхопив слівце.

Верещака. Що за антитеза? Звідки?

Цар. Тутешня. З нашого села.

Верещака. Сказитись!

Гусак. Вийдіть геть негайно!

Чорнота. Дозвольте... Як це так!

Цар. Я чув, що тут письменники приїхали писати драму з нашого життя.

Верещака. Не драму, комедію.

Цар. Комедію нам грать ще ранувато.

Гусак. Не ваше діло. Що вам треба?

Цар. Хотів сказати дещо.

Пасічний. Заходьте вечором, прошу вас. Зараз засідаєм.

Мар'яна. Ну, хай би люди посиділи... Господи...

Гусак. Вийдіть, вам кажуть! Напишуть вре, що треба, і без вас.

Цар. Вийдемо, якщо так. Тільки без нас же ситуація часу неповна. Невже не видите, що зараз ось якраз на нашій середняцькій шиї хитається судьба століть. Що в океані труднощів людських цілого світу щонайтрудніші люди — ми. Мов чи наше? Ось світове питання. Великий знак доби. Несемо. Хитаємось на цілий світ — сюди-туди. Несемо!

Пасічний (до Верещаки). Чули?

Гусак. От шкура!

Верещака. Моє чи наше? Це ж дійсно запорозький Гамлет.

Трубенко. Товариші, будь ласка, до вечора не маємо часу. Просимо вийти.

Цар. Жаль.

Верещака. Жалієте?

Цар. Жаль думок. Може, не зараз, колись би пригодились. Прощавайте.

Входить Скидан.

Скидан. Ага! Дядько Цар! Дуже радий. Як співається в пісні: «Ой що ж то за шум учинився, дядько Цар у колгоспі появився».

Сторчак. Не зовсім.

Скидан. Он як!

Верещака. Чому?

Цар. Не гоцжусь. Нутро непідходяще.

Гусак. Хитре?

Цар. Чого там! Ні над чим хитрити.

Пасічний (до Верещаки). Чули? Самокритика.

Верещака. Оригінальне. (До Сірина.). Хоче бочком на дурничку проскочити в дійові особи, в герої.

Гусак. Чорта лисого!

Верещака. В колгосп, мовляв, не хочу...

Цар. Не хочу.

Верещака. Точно... І хочу непомітно обернутись в позитивний образ. (Записує).

Цар. Не криюсь — хто не хоче! Трудно зараз бути в негативі: ані тобі сльози, ні каяття, ні путнього слова Самі злочинства сиплються з тебе, як з торби.

Верещака. Перехідний момент.

Цар. Мабуть, що так. Племінник мій, професор фізики в Ленінграді, член партії, так той аж звідти бачить, що я за один. Пише мені недавнечко в листі...