Олександр Довженко - Потомки запорожців

Скидан. Подумали хоч раз у всесоюзному масштабі, в яку ціну влетить Держплану ваша висока і дуже зручна делікатність, що йде в обхід турбот, страждань і небезпек?

Верещака. Ви мелете дурниці!

Нечитайло. Мовчи, Петре!

Скидан. Нема!.. Чуєте!

Верещака. Чого?

Скидан. Не знаєте? Який гнітючий сором!..

Верещака. Соромитись, товаришу, тут нічого.

Скидан. Соромитись, товаришу, тут є чого!

Верещака. Цікава думка. Запишу. Цікава й вельми підозріла.

Скидан. Не лякайте. Записуйте всі слова, які невірно вимовляв, як матюкався з ланковим і Гусаком сьогодні і морди підкуркульникам — ох, жалію! — не побив оцим от кулаком.

Нечитайло. Та не волнуйся, Петро. Годі!

Скидан. Горілки б мені чи самогону, чорт би їх побрав!.. Може б, я виспався хоч раз за тиждень... Чи я вже сплю, і все це сон?.. Товаришу, у вас нема горілки? Хоча письменники, я чув, не п'ють...

Верещака. Не п'ю. Ніколи. Чарки в рот не брав. Як комуніст...

Нечитайло. ...Тверезий. Бачу. А ми, хоча і теж партійні, — п'ємо.

Скидан. Що я наробив! Що ж я наробив, товариші?.. (До Верещаки). Чого ви мовчите? Порадьте. Ви ж у Москві були. Звольте доложить урядові про все, що я тут натворив. Чи напишіть...

Верещака. Як написати? Це неможливо.

Скидан. Ой товариші... Неправильно. Може порушигїись гармонія робочих і селян. А хто винен? Чи саботажники і підкуркульники самі? Чи обласні очковтирателі? Чи районні перевиконавці? Чи, може, я, що дію тут? Га? Може, винен я, що не зумів гаразд того, чого ніколи ще ніхто й ніде не вчив?.. За що люди працювали? Не покладали рук! На восході восходили, на заході заходили...

Верещака. Ну, знаєте, в умовах даного уривка часу суть не завжди в тім, що єсть, а головним чином в аспекті певної спрямованості.

Нечитайло. Глупості!

Скидан. Он як!

Верещака. І я, я теж уповноважений, зрештою, навіть не маю права...

Скидан. Серця!..

Верещака. Без афектацій. Єсть же директива...

Скидан. Ну, виконаємо, виконаємо, годі! Обставини міняються, могли б і директиви змінитись... Ой!..

Верещака. Товаришу Скидан, я дуже вас шаную. Ви вірите, я преклоняюсь перед вами.

Скидан. Спасибі.

Верещака. Але ви можете злетіти з посади. Попереджаю.

Скидан. Куди? Летіти можуть зави чи наркоми. Нам а вами нікуди летіти. Письменнику і біографе мій, посад у нас нема. Я хліб творитиму державі все життя, ви — твори. Шаную все, що потрібне державі, і розумію посади, ранги і пости. Тільки я говорю, ви чуєте мене: заготовителі також приходять і уходять, а ми тут вічно. Тому їм план і хліб, нам — спір... Як голова болить і серце... І десь Мар'яна... Ой досада... Ви дивитесь на нас звисока, знаю.

Верещака. Неправда! Несправедливо!

Скидан. Можливо, не те слово вжив. Для многих з вас ми взагалі існуємо як булочка, яєчко, молочко. Ми хитрі, ви — одворті. Ми «собі на умі», ви — бездоганні... Тільки буде так, послухайте! Хто з нас і що оддасть на комунізм процептуально, на щастя людства кому судилось що оддати, — колись же стане ясно всім. Усім буде легше, всьому світу. А зараз так чогось мені жаль... Я пішов. (Іде. Спиняється в дверях, щось збагнувши). Да! Два слова... Хочу я, аби ви втілили в мистецтві мої діла. І не в холоднім результаті, а в самому пеклі процесу. Є величезний смисл, їй-богу. Щоб не пропала разом з нами ні одна краплина поту...

Верещака. Ну, що ви!.. Слухайте...

Скидан. Аби мій запорозький рід, мої нащадки в комунізмі пишалися моїми навіть помилками, як діти лицарів в старовину пишалися шрамами на темних портретах своїх батьків трудних — розбійників і оборонців віри.

Верещака. Ви збожеволіли! Я вас не чув!

Скидан. Не чув? О, мій співець з голоском побутовим... Від меяе не чує. Як ви смієте мене не чути?!

Верещака. Як ха смієте на мене кричати?

Скидан. Я не кричу. У мене діти в хаті кричать без матері вже другий тиждень, а я... Запишіть: літературний образ у складному етапі. Безодня труднощів і перешкод, недосконале, поспішне знання, і жаль, і ненависть до темряви й нікчемства, і біль народження нового, і муки творчості не в кабінеті, не в уяві, а на иотому всесвітньому полі... Хліба не вистачить, чув?! Постарався Вигура!

Верещака. Так... Ну, добре... Он як... Слухайте, невже не?.. Цього бути не може!..

Скидан. Не повжнно бути.

Верещака. Я... я мушу щось зробити... (Виходить).

Пауза.

Скидан. Написав листа. Провір мене. (Читає). «Шановний товаришу Сталін. В дорученім мені колгоспі діла тугуваті. Кругом несправедливості чимало, плям капіталізму і дурниць. І трохи забагато вже розносників суворих директив з портфелями попід руками. Через незгоду і невміння вибилися з сил і почали потроху ненавидіти одне одного. Пришліть негайно в допомогу розумного більшовика, да не штрафного, ми, бачте, село, а з вищою освітою марксизму-ленінізму і з добрим серцем, інакше можем пострілять один одного до суду. Сіяти почнем нормально, через тиждень. Насіння маєм. Ваш Скидан». (До Нвчитайла). Як?