Олександр Довженко - Потомки запорожців

Скидан. За Тихого! За вірність, і дружбу, й за такт... Сюльки такту в людині!..

Вигура. Залиште мертвого. І майте мужність повернутись до живих. Державу підвели обидва.

Скидан. Підвів державу я. Коли Гусак на зборах одним лиш вигуком зламав наш план, піднявши його вдвоє, і ви, пам'ятаєте, плескали йому...

Вигура. Я? А народ не плескав?

Скидан. Плескав і народ від бажання добра своїи державі. Письменник плескав... Як я ненавиджу себе, що не заперечив тоді зразу поверх ваших оплесків і не злетів тоді...

Гусак. Тепер злетиш. І далеко.

Скидан. Псина... (До Вигури). Не про себе дбаю, народ розбредеться з колгоспу.

Гусак. Народ! А хто його підбиває на втьоки? Га? Втекла твоя жінка, як криса з корабля!.. Вже десять днів... І ти мовчиш! Дітей покинула... «Хай, — каже, — пропадають з вашим колгоспом...»

Скидан. Кому вона сказала?

Гусак. Казала!..

Вигура. Годі! Приступимо до діла.

Пасічний. Іще раз прошу вас як людина людину...

Вигура. Яку людину? Що за людина? У мене область відстає! Буду я слухать тут бабські розмови.

Входить Уляна.

Уляна. Он як!

Гусак. Прошу вийти! Сію минуту, нуі

Уляна. Куди! (Підходить до Вигури). Не бійся... чого одступаєш? Вйтуро, Вигуро! Чому нема щастя в нашому колгоспі, кажи?

Вигура. Спитай у Скидана.

Уляна. Питала. Скидан каже — нема щастя і не буде, доки ми душу не однесем у колгосп. Так от ми й дупіі однесли. А де воно? Розкрий секрет, Вигуро. Земля прекрасна, небо синє, роса вечірня, ранішня роса. І сонце, й цвіт, і плід, і пахощі насіння. Чому ж дочка вже хоче кидати нас, батьків старих? Донечко моя...

Вигура. Годі поезії! Роса вечірня... У мене область... Гусак! Гаркавий!.. Де Гаркавий!?

Уляна. Гаркавий? Міліцію вже кличеш? (До Вигури), Де твоя совість? В портфелику захована.

Вигура. Я поїхав... (До Скидана). Все ясно... До вечора весь хліб на станцію по плану! А вечором ми взагалі тебе провіримо. (Виходить).

Уляна (до Гусака). Районний Гусак! Тепер ти в вас хліб забираєш...

Гусак. А ти думала...

Уляна. Який нечуваний, нелюдський сором... Як ж^ це ми допустилися, люди робочі? Отак охляти па землі багатій і родючій. Забур'янити Її, не виорати. Створити план не по врожаю... Хто заморочив нам розум у великому чистому ділі? Які безбатченки?!

Гусак (до Уляни). Підводи готуй!

Скидан. Приготуємо. А тебе, Гусак, я все одно знищу.

Гусак. Спізнивсь.

Скидан. При людях кажу. Ось члени партії. Сам загину, але... тебе приборкаю.

Уляна. Каїн!

Скидан. Законспірована куркульська нечисть тебе, роздосянка незгод і наклепів, за ніс водила, сукиного сина. "Харко Гузак! Який розумний!" — і ти вже набиндючився. "Харитон Гусак! Який державний!" — і ти задрав носа. «Товариш Гусак, красавець!» — і ти в свою красу повірив, чгордяка репана!

Гусак. Причім тут зовнішність?

Скидан. Я про путро твоє кажу ледаче. З партії вилетиш.

Гусак. Не вилечу.

Скидан. Вилетиш!

Гусак. Жартуєш! Я одмежуюсь од своїх помилок. Я вже одмежувався. Понятно? Транспорт готуй!

Входить Верещака.

Верещака. Як радісно транспорт готувати! Бойовому колективу привіт!

Входить Нечитайло.

Пасічний. Товариші, по конях і машинах!.. Час!.. Пасічний, Гусак і Уляна виходять.

Нечитайло. Петре, щось у мене в очах пливе.

Скидан. А ви посидьте трохи... Писатель, здрастуйте...

Верещака. Моє вам шанування, вже сказав.

Скидан. Ви часом не зустрічали Мар'яни?.. Де вона?.. Верещака. Чому я мушу знати, де Мар'яна? Я тільки що прибув.

Скидан. Як довго... Ай-ай-ай!.. (До Верещаки). Слухайте, що ви про нас написали в газеті?

Верещака. А що?

Скидан. «Свято хлібоздачі в колгоспі "Пам'ять Леніна"». (Показує газету). Для чого ці рожеві фарби? Кому потрібні ваші патетичні вигадки про стан речей у нашому колгоспі?.. Читав народу — сміялися.

Нечитайло. Не всі. Жінки кляли. Верещака. За що?

Скидан. Не впізнали себе у вашім дзеркалі. (До Нечитайла). Догодив якомусь сатапюзі. (До Верещаки). Чи ж ми такі? Нащо ви вигадали нас?

Верещака. Хто? Я вас вигадав? Я вас не вигадав! Я узагальнив ваш образ з любов'ю і написав про вас високу піднесену правду, до якої всі повинні прямувати в перспективі.

Нечитайло. Нащо ж іак високо иравду підносить, що вже й землі не торкається? Написав би по нашому росту, що означає, наприклад, коли хліба обмаль? Лихо народне чи наклеп на високість?

Верещака (до Скидана). Що це за настрої? Раніше я тут чув подібне щось хіба у Тихого Захарка...

Скидан. Помер.

Верещака. Тихий?.. Від чого?

Скидан. Не сказав.

Нечитайло. Все жалів, що писати не може. А тут ще письменником його продражнили. Так ото він балакав, поки й не той... Ну, припустім, каже, ворог народу мене спантеличив, і я не посіяв. А те, що посіяв, оддав в порядку перевиконання. Частично, знов же, каже, припускаю, що хтось з великих начальників... ой-ой-ой!.. Великі діла! (До Верещаки). Ну, ви ж серед нас живете!!! Хто вам ману наводить на очі?!