Григорий Квитка-Основьяненко - Сватання на Гончарівці

Одарка (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А іди обідати!

Уляна. Зараз, мамо, прийду.

Одарка. Коли Стецько тут, клич і його.

Стецько. Ось-осьдечки я. Обідати? Зараз. Що то вже я люблю обідати! Я б і вдень і вночі усе б обідав. (Уходит во двор.)

Алексий. Що, Уляно, чула? От за якого дурня ідеш!

Уляна. Чи я ж сама за нього іду, чи що?

Алексий. А як же? коли і за рушниками веліла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тільки мене і бачила. Сам собі смерть заподію!

Уляна (бросаясь к нему). Олексіечку, мій голубчику! І я без тебе не хочу на білім світі жити! Не вмирай без мене, озьми і мене з собою! Не покинь мене сиротинкою.

Алексий (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ги не держиш правди і міняєш того, хто тебе любив від щирого серця… дуже, дуже любив!., і міняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?

Уляна (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мій лебедику, мій сизий голубоньку; час від часу більш люблю, чим уперш на вулиці зійшлися. Не покинула б я тебе нізащо на світі; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!

Алексий. Ти ж їй казала, що мене любиш?

Уляна. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й ні за кого не піду; так і говорити не дає. Та вже ж: на усе піду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останній разочок!

Обнимаются.

Уляна.

Алексий.

Уляна.

Алексий.

Уляна,

(Вместе)

Уляна.

Алексий.

(Вместе)

Алексий.

Уляна.

Обнимаются.

Стецько (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, і яловичину покришили, а вона і не іде. (Увидев, что любовники обнимаются.) Бач, з ким тут вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуте, з Олексієм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Іди ж, іди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!

Уляна. Та іду, зараз іду. Олексіечку! не втікай відсіля; я швидко вийду. За слізоньками і не їстиму нічого, та й поспішу до тебе. Послідня наша годинонька, тільки і наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор.)

Стецько. Вийдеш, вийдеш, коли то ще пущу. (Подходит к Алексию.) А ти чого тут, пробишака?

Алексий. Чого? Я до Уляни приходив.

Стецько. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!

Алексий. Що? ще і сей став на мене гримати!

Стецько. А то ж і не гримати? Одарка казала: прожени його.

Алексий. Ти мене проженеш? О вражий сину! Через тебе така напасть! (Бросается к нему.)

Стецько, испуганный, бежит; Алексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.

Задушу анахтемську віру! О! якби не боявсь гріха, тут би і амінь моєму супостатові! (Отталкивает его от себя.) Згинь з очей, католиче!

Стецько, до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.

Алексий (успокоившись). Дурний і я, що з дурнем зв'язався. Що мені робити? Де ськати помочі? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки підняв! Похожу по горі, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)

Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит). Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой, ратуйте!…

Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.

Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?

Прокип. Чи не об'їждчики кого з горілкою злапали?

Стецько.

Одарка.

(Уходит.)

Стецько (плачет).

Прокип.