Василь Симоненко - Ти знаєш, що ти – людина? (збірник)

В уста привиду Симоненко вкладає звернені до молодого батька слова про моральну відповідальність перед сином за світ, в якому тому жити. Прокинувшись ранком, після нічних жахіть, батько відчуває власну провину через те, «що міліють ріки», «що десь духовні лупляться каліки і виростають ваші вороги» і готовий боротися проти пануючого в світі зла. Він, як і Дон Кіхот, вважає, що повинен виправляти світ.

Щодо формальних ознак, то другий розділ поеми демонструє різноманітну гаму віршових розмірів, однак провідним все ж є цезурний хорей. Останній, третій розділ написаний п’ятистопним ямбом, що дає Симоненку змогу повільним, розповідним, спокійним тоном закінчити свою поему, а читачеві насолодитися багатством художнього слова.

Строфічна будова віршів, що увійшли до другої книги Василя Симоненка, також демонструє тісний зв’язок з класичною традицією. У «Земному тяжінні» вміщено два астрофічних вірша: «Плазунові» та «Як не крути…». А загалом, як і в попередній збірці, переважна більшість творів «Земного тяжіння» має катренну будову. Три строфічні твори написані двовіршами: розділ «Погрози ночі» («Кирпатий барометр»), славнозвісні «Лебеді материнства» та «Виє вітер…».

Збірка «Земне тяжіння» засвідчила подальше вдосконалення творчої манери автора: складнішою і витонченішою стає образність, поглиблюється метафоричність художньої мови. Метафора ускладнюється, стає наскрізною.

Творчий та жанровий діапазон В. Симоненка представлений віршами, сонетами, байками, епітафіями, притчами, сатиричними казками, новелами, в яких він теж залишився поетом.

Окремо варто згадати сонети, яких у Симоненка є чотирнадцять. Усі вони написані в студентські роки. Очевидно, що студіювання світової класики мало свій вплив на молодого поета. Разом з тим, звернення до цієї форми є цілком закономірним, бо в добу 1960-х сонет активно розробляється багатьма авторами. Він посідає помітне місце у творчості таких поетів, як А. Малишко, Д. Павличко, В. Стус, Б. Тен, В. Підпалий, І. Світличний та ін. Саме тоді ж відбулися вдалі пошуки та експерименти поетів у царині тематики, композиції, метрики, строфіки. З’явилися різні «аномальні» (сонетіно, білі, сонетоїди і т. д.) сонетні форми, які були властиві світовій літературі. Таким чином, Василь Симоненко теж віддав сонетові належне, зберігаючи класичні його особливості.

Одразу ж після виходу збірка «Земне тяжіння» отримує схвальні відгуки в пресі, а комсомол України висуває поета посмертно на здобуття Шевченківської премії. Все йшло до того, що Симоненко от-от стане класиком української радянської поезії, але стався скандал. На радіо «Свобода», яке «глушили» на території СРСР, почалося читання поезій та щоденникових нотаток Симоненка, які містили критичні зауваги і роздуми щодо ситуації у країні, потім журнал «Сучасність» опублікував ці матеріали. У 1965-му і 1966 році в Мюнхені вийшли поетичні твори В. Симоненка під назвою «Берег чекань», які на думку упорядника й автора передмови Івана Кошелівця і були другою збіркою поезій, а «Земне тяжіння» – третьою. Публікація творів і «Щоденника» Симоненка за кордоном, а також його дружні стосунки з І. Дзюбою, І. Світличним, А. Горською, Є. Сверстюком стали причиною офіційної мовчанки влади щодо поета в 70-ті роки минулого століття. Іноді в пресі публікували кілька його віршів, інколи звучали пісні на його слова, але про поета влада воліла не згадувати. Лише у середині 1980-х років Симоненка почали повертати у літературний простір України. У 1985 році навіть відбувся літературний вечір у київському Будинку художників з нагоди 50-річчя митця, вийшла книжечка поезій, а науковці почали вивчати і досліджувати його літературний доробок. 1995 року Василь Симоненко був посмертно удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде».

Творча спадщина Василя Симоненка постає абсолютно органічною у контексті літературного шістдесятництва. Поетичний доробок митця споріднений з поезією інших представників цього покоління не лише філософсько-світоглядними настановами і глибоким національним корінням, а й особливостями версифікаційних пошуків. Творчість Василя Симоненка є яскравою сторінкою українського літературного процесу 1960-х років. Вона сповнена поваги до людини праці, трепетного ставлення до рідної мови, любові до України, високості людського духу і сердечної щирості у коханні та усвідомленої відповідальності за дарунок Бога – Талант.