Array Коллектив авторов - З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя

Ой, у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася;
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш гарний цвіт;
Не журися, славна Україно, маєш славний рід;
А ми той цвіт калиновий ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, визволимо!

Не хилися, червона калино, все вгору рости!
Не журися, славна Україно, ми ж твої сини!
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, визволимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти наших українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з ворогами тан.
А ми тую ярую пшениченьку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні січових стрільців,
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

С Украиной в крови я живу на земле Украины,
и, хоть русским зовусь, потому что по-русски пишу,
на лугах доброты, что её тополями хранимы,
место есть моему шалашу.

Что мне север с тайгой, что мне юг с наготою нагорий?
Помолюсь облакам, чтобы дождик прошёл полосой.
Одуванчик мне брат, а ещё молочай и цикорий,
сердце радо ромашке простой.

На исходе тропы, в чернокнижьи болот проторённой,
древокрылое диво увидеть очам довелось:
Богом пó лугу плыл, окрылённый могучей короной,
впопыхах не осознанный лось.

А когда, утомлённый, просил: приласкай и порадуй,
обнимала зарёй, и к ногам простирала пруды,
и ложилась травой, и дарила блаженной прохладой
от источника Сковороды.

Вся б история наша сложилась мудрей и безкровней,
если б город престольный, лучась красотой и добром,
не на севере хмуром возвёл золочёные кровли,
а над вольным и щедрым Днепром.

О земля Кобзаря, я в закате твоём, как в оправе,
с тополиных страниц на степную полынь обронён.
Пойте всю мою ночь, пойте весело, пойте о славе,
соловьи запорожских времён.

Ще не вмерла України ні слава, і воля,
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів.

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають, —
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.