Ольга Цанева - Оновлення. Збірник віршів

© Ольга Цанева, 2021

ISBN 978-5-0053-5906-3

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Чи ж пристойно бути скромною?

Ні?

Чи ж пристойно бути сірою мишкою?

Ні?

Так пристойно ж бути чистою, непорочною?

Так!!!!!!!!!!

Так і буде в світі новому.

Неповторному.

Божому…

Я в це вірю.

Я так гадаю.

Бож сьогодні дуже тендітною.

Занадто чутливою.

Справедливою.

І на все спроможною.

Відчуваю я…

Ставлення моє гарне до життя.

До людей дорослих та і до дітей.

Навіть до різної енергії своеї.

То ж приємно знати мені,

І моїй великій» Душі».

Що не почуваюся я на самоті.

На цій щедрій, чудовій землі.

Є в мене діти, внуки.

Стане й гарний, щиро люблячий чоловік.

З яким я доживу щасливий, свій довгий вік.

Прийшло до менне почуття.

І тому зростає відчуття,

Що я таки щаслива!

Що серце б'ється в ритмі радості.

Що полум'я в Душі горить, не тліє.

І маю я надію :

Буде все гаразд.

Бо чоловіка жінка доповнює.

Та збільшує духовність.

Спорозуміння є,

Що це і є найважливіше на землі…

Де б ми не були.

Щоб ми не робили.

Та тепло Душі згасає,

Коли ти на самоті…

Кохають тебе.

Чи кохаеш ти.

Чи то кохання взаємне.

Кохання як повітря.

Кохання як вода.

Кохання створене для продовження життя.

На нашій цій землі.

Не має в нас важливішового почуття.

Коли разом кохаєм ти і я.

Мріємо ми про добре здоров'я.

Так.

Але виходить в нашому житті,

Не завжди все в такт.

Чомусь ми про добробут дбаємо.

А про справжню їжу забуваємо.

І лише в ті часи згадуємо.

Коли вже лікаря до себе викликаємо.

Лікар ваший стан не знає…

Він лише пігулкам довіряє.

А пігулки не замінять вам :

Нирки.

Печінку.

Чи легені.

Тай не змінять вам тиск до вечері в крові.

Які б не були ви важливі..

Чи не зовсім здорові.

А здоро'я наше від нас залежить.

Від їжі.

Сну.

Хороших звичок.

А не від нежиті…

І якщо сьогодні це збагнеш.

Яким життям живеш.

Враз ти зміниш думку.

Зміниш ти стосунки.

Із своїм життям.

І з здоров'ям, кращим своїм.

Сьогодні заметіль.

Сніг кружляє лапатий. Тихо падає.

Все покриває, білою ковдрою він.

Тож все навкруги замирає…

Спить, чи дрімає.

То ж відпочиває.

Так буде чекати весни.

Коли сонце зігріє,

Променями своїми сади.