Ольга Цанева - Традиційність. Збірка віршів

© Ольга Цанева, 2022

ISBN 978-5-0053-8071-5

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

А ви чули? Чи ж знали?

Що таки розстають наші вороженьки,

Як роса на сонці…

І тоді мирно скрізь стало.

І добрим людям дадуть срібло.

А мовчунам золато.

Злодіям відкриється віконце…

А хто як може допоможе.

Бодай сиротинці.

У них батьків Бог забрав.

Живуть по одинці.

Так допоможіть в Україні кожній сиротинці.

Як зрівнять їхні достатки?

Чи то перемножить?

Чи розподілити поріну…

Чи то подарувати всим хорошую доленьку.

Щоб щасливішими стали, геть усі людоньки.

Ось чому на весні у лісі збираються молоді.

Дівчата вінки плитуть.

Потім танцюють.

Через вогнище плигають.

Один одного підтримують.

Так вони собі в житті пару вибирають.

Бо лише весною буйні трави зеленіють.

Квіти розквітають.

Аромат любові,

Кохання чистого в душі свої запускають.

Тече річка невеличка, повноводна.

Саксаганню зветься.

Вона себе наповнює, поповнює.

Джерельцями різними.

Великими.

Маленькими.

З русла на береги виходить.

Та кріз місто тече, в'ється поміж балками.

А бере початок вона,

Тай у Чьорному лісі.

Де гущавини великі.

Де виють вовки дикі.

Там живуть різнії звірі на волі.

Там життя- буття вирує.

Є там село, Боковенька зветься.

Землями гарними вона богата.

Як у всіх народів, і тут традиції мають :

Вони кожний рік, до нового року,

З жита «Дідуха" збирають.

Стрічками кольоровими.

Намистом червоним його прикрашають.

Бож не мали ялиночок,

У степу широкому.

В краю землеробів.

Але що маємо, те маємо.

Так себе й втішаемо.

Так вони говорять, жартують, посміхаються.

Рацію на все те життеву мають.

Жили -були в Україні.

Різні герої…

Жили такі на Запорізькій Січі.

Козаками вільними, їх звали.

Так їх безсмертними нарікали.

Був собі такий козак, звали Мамай.

Який своїм мистецтвом весь світ завоював.

Дуже гарно чортів,

Та різну нечисть висміював…

Козацтво теє всі бої вигравало.

Цариці допомогало.

Країну прославляло, людей оберігало.

Бій вели швидко та вправно,

Неначе «гопака» танцювали.

Так вміння своє, традиційне застосовували.

Шаблями своїми гострими,

Ворогів,

Вправно без голів зоставляли.

Ось так в країні жили наші пращури…

Розгубили.

Позабували онуки всі науки…

І тепер збідніли.

Опустили руки.

І забули традиції…

Де ж тепер шукати, всесвітні,

З часом забуті,

Традиції,

Про українські бої козацькі.

Чи дрімаємо.

Чи їмо.

Чи по-хаті ходимо.

Звідусіль, наче» міль»,

Традиції свої «точимо».

Що було в минулому…

Попілом.