Диана Ляшук - Збірка друга «Душевні струни»

Свою планку ми тримаєм,

Хоч часто знемагаєм.

Минуле у минулому залиш,

Щоб всього досягти собою треба бути лиш,

Із пристрастю мрії втілювати у життя,

У цілей клопоту багато-жде нас боротьба!

Ми шалені наповнені жагою жити,

Долаючи перешкоди на шляху,

Ми спалюємо себе дотла в бреду,

Щоб стати успішними й перемогти.

У всього є своя ціна,

Її ми платим повсякчас

Й підтримка рідних душ виручає кожен раз,

У світі ради кращого тримає.

Розвиваючись шукаєм щастя

І шанс нам зверху дається,

Лиш правильно ним скористатись треба,

Прохаючи корисного у неба,

Щоб стидно перед собою небуло вкінці,

Ми зараз приймаємо до уваги що вчать нас отці

І гідно йдем визначеним шляхом,

Який кінчиться колись із довгим сном.

Коли два серця б’ються в унісон,

На всю хату грає музон,

Що заглушає наш любовний стон.

Тіла сплелися і серця мелодію чарівну видають,

Один одного наші душі пізнають.

Любов нестримною рікою по венах тече

І нічого крім насолоди не визнає.

В передчутті прекрасного таїнства живу

І щоб це не припинилося-молю!

Девочка ни на кого непохожая

Девочка ни на кого непохожая,

Живет в мире великом,

Иская путь в краю безликом,

Борясь и умоляя о победе небеса,

С собою она истину несла.

Пустоту и одиночество она находила,

Куда бы не приходила,

Что -то где-то изменила,

Кого-то в сердце приютила.

Живя не как другие,

Она пыталась мир понять,

Но много чего ей не принять.

Как все: боль и разлук, и разочарований проходила,

На пути своему людей мирила,

Сама же, оставаясь в стороне,

Девочкой, странствующей в беде.

Своих людей искала, чтобы счастье заиметь,

За них она готова умереть,

Но свет не так легко найти,

Все испытания без замедления пройти.

Девочка ни на кого непохожая,

Такая расторопная пригожая,

Живет в мечтах любя,

Такая ее извилиста судьба.

До мене пташка прилетіла

До мене пташка прилетіла,

В мене прихистку просила,

Я її впустила і пригладила,

З нею я одразу поладила.

Серденько її від страху б’ється,

А вона все біля людей в’ється

Хоч може вони її й образили,

Але її серце великодушне все прощає,

Зла ні на кого не тримає і знов ласку приймає.

Людям в пташки повчитись треба,

Як любов приймати з неба,

Як один одного прощати

І цінувати кожну мить-на марне не розтрачати.

У довгу дорогу я зібрався

Із ворогами я змагався.

З різними людьми я справу мав,

Я спраглим душам шлях знайти допомагав.

Про себе забути я мав заради щастя інших,

Себе не віднайти в дорогах грішних,

Оце я знаючи тримався,

Любов’ю до рідних рятувався,

Віра сили надавала,

Мене у світі цьому тримала!

І те що долею називаєм випробування

Наші не оцінять старання,

Якщо дорогою зла ми підем,

То душі свої в пекло заведем,

Піддавшись гріху ми будем тліти,

Гірко розкаємося порушивши обіти.

Доленосні віражі наші дивні,

Ніколи не знаєш що станеться з тобою

І досягти перемогу любою ціною

Й усе може змінитися у мить,

Нам раю довго свого непродовжити.

Лиш би себе не загубити в дорозі,

Жаль не всім допомогти ми в змозі,

Тож цінуймо те що маєм а інше виб’ємо у долі,

Нам все під силу коли з небесами ми у змові!

Головне в житті віра і мета,

Ніхто і ніщо не зупинить коли тверда воля твоя.

Не страшно уже бо є в душі мир і любов

І ми виборюємо щастя знов,

Почавши шлях спочатку як завжди,

Ми не зламаємося під час боротьби,

Коли близька перемога ми в передчутті насолоди

І кожен за свої труди отримає нагороди!

Душа літає окрилена надією,

Любов’ю пригріта, спасенна вірою,

Душа літає наділена мрією,

Серцю радість стає милою.

Душа літає ніби вже на небесах,

Лиш крил чується змах,

А ти летиш в екстазі,

Тебе зцілили дивні мазі,

Усе тіло співає,

Усе навколо веселкою переливає.

Ох, шумна радість,

Коли душа не знає собі місця

І де та покладість,