Борис Гуменюк - Вірші з війни

Звісно можна спробувати відкупитися
кров'ю Господньою
Але це те саме що прикриватися в бою
жінкою з дитиною
Тією зі стіни Софійського
Чи ось цією з передмістя Горлівки
Однаково

Адже це просто слабка жінка
з маленькою дитиною.
Якщо ти солдат
Ти не повинен ніким прикриватися
Ти маєш усіх викупляти собою.

Виявляється вмирати зовсім не боляче
Жити — боляче.
У вас на землі усім так боляче!
Навіть звідси видно як вам боляче
Усе ваше життя —
Біль біль біль.

А тут — стільки неба!
Ви собі навіть не уявляєте скільки тут неба!
Неба за яке не треба битися
Неба якого вистачить усім.

(Небо нагадує дитячий конструктор
Це — як пазли
Які по одному кожна людина носить в собі.
Зберемо докупи усі пазли — отримаємо Небо
Зберемо значну частину — отримаємо
значну частину Неба
А коли ти один у великому місті чи серед поля
Яка тобі корись з твого пазлу?)

Ніби все гаразд
Я — вмер
Бо так треба
Але десь потайки я вам заздрю
Я сумую за вами
Я страшенно за вами сумую
Заздрю вашому болю
І мрію колись повернутися
Щоб знову зустрітися з вами
Навіть якщо доведеться ще раз
Пройти крізь біль.

Може б ти не йшов сину
Ой може би ти не йшов синочку
Як я нині тут сама стара буду
Один кут в хаті підпирати
Коли три хитаються
Небо й так уже на серце давить
Ще й стеля от-от обвалиться
А що там доброго на тій війні

А чи я коли Вас не слухав мамко
А чи я коли Вам слово лихе сказав мамцю
А чи Ви мамко мене не любите
Ой пустіть мене мамцю на війну

Ой не пущу тебе на війну сину
Ой не пущу тебе на війну синочку
Та ж пішов на війну твій батько
А тобі щойно на Покрови буде вісімнадцять
Пречиста принесла мені тебе в запасці
Ой не пущу
Ой не пущу

Ой пустіть мене на війну мамко
Ой пустіть мене на війну мамцю
Бо як коло Вас лишуся
То як людям в очі гляну
А що я людям скажу

Ми в Азові вітаємось як римляни
Як би Ви то виділи мамко!
Ми простягаємо один одному руки
І перехоплюємо трохи вище за зап'ястя
Ми беремо руку товариша мертвою хваткою
Ми сплітаємо наші руки в нерозривний замок
Ми кажемо один одному:
Ось тобі моя рука брате
Ти завжди можеш на мене покластися
Я ніколи тебе не залишу
Ні живого ні мертвого ні пораненого
Моя рука тобі на доказ моїх слів
Мій меч — твій меч
Твоя смерть — моя смерть
У такі хвилини я почуваюся
Хоробрим центуріоном
Непереможним гладіатором
Історія людства
За останні декілька тисяч років
Воскресає в мені
Повстає із попелу
Кров загиблих воїнів
Перетікає у мої жили
(Пробачте мамко що в такі хвилини
Мені здається наче я вам більше не належу
Я належу війні)

У нашого батька в ОУН
Вої вітаються ще інакше мамко
Вони вітаються як бандерівці
Як люди які належать життю значно менше
Аніж вони належать смерті
І це їх свідомий триб
Вони підносять правицю на рівень очей
І злегка згинають у лікті
Так що твій брат стає до тебе ближче
І ти мимоволі хочеш його обняти
Вільною рукою поплескати по плечі
Коли я так з кимось вітаюся
Мені завше хочеться плакати —
А вої не повинні плакати —
Тож я тримаюся
Бо це вітання більше нагадує прощання:
Дякую що бачу тебе живим брате
Хтозна чи побачу тебе ще колись

Був день світило сонце
У той день вона втратила їх обох
Чоловік підірвався на міні
Кажуть не було що в домовину покласти
А в сина влучив снайпер

Стеля обвалилася в хаті
Не могла сама довше її тримати
В один день усі троє вкрились небом
В один день усі троє стали небом
Одної погожої днини
Небо схотіло усіх трьох

Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам'янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємось у ній
Ще живі.

Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.

Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І — благаємо вас — жодних хрестів
Пам'ятних знаків чи меморіальних плит.
Цього нам не треба
Адже це не для нас — для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам'ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І — все.