ЛІНА КОСТЕНКО - Берестечко

Десь дзвони далекої церкви

потужно гудуть над містечком

Хто свічку тепер поставить за душу мою хмільну?

Я, гетьман Богдан Хмельницький.

розбитий під Берестечком.

сиджу у старій фортеці і долю свою кляну

НІКОГО І НІЗВІДКИ. НЕ ЧУТНО І НЕ ВИДНО.

Стежки позаростали Ворота в бугилі

Усі мене зреклися. Лише віщунка відьма

ізвідкись прилетіла, і каже — на мітлі.

Напарила любистку, ще й чари немудрячі

То випере сорочку, то їсти дасть і пить

Їй стільки літ, що вже немає здачі.

А ходить. А живе. А голосом скрипить.

— А я ж тобі казала, що буде дощ і зрада.

Що тут не переможеш. Ото ж бо і воно.

Якби ж ти був послухав. Я вже й сама не рада,

що бачу все як бачу, бо так мені дано.

Як звуть її, не знаю. Явдоха, Настя, Ївга.

Віщує і ворожить, і рани замовля.

Вона мені впеклася. Вона мене заїла.

Але такої відьми нема і в короля.

ЗБРОЯР І ДЖУРА СТЕРЕЖУТЬ ВАЛИ.

Погомонять. І вип'ють як коли.

Отак сидять під хмарами нагуслими,

а тиша мружить обрій — не здрімай! —

тендітний джура, як шляхтянка з вусами,

і той в боях порубаний Мамай.

Або до скронь долоні прикладуть

та "гей", та "ой" тихенько заведуть —

то про туман, то як долиною

ішла вдова з дитиною.

Та як за мужем побивалась дуже

і як спитала ворона тоді, —

чи він не бачив, ворон, її мужа?

— Аякже, бачив, — каже він вдові.-

"А я твого мужа знаю.

На кучері наступаю.

Тричі на день провідую,

і снідаю, і обідаю…"

ЧИ Й БІЛЯ БОЖОГО ПРЕСТОЛУ

біда народ наш доганя?!

О Берестечко берестове

у завірюхах вороння!

Над полем вітер віє тоскно,

і дощ вже сам собі набрид.

Не опливе на руки воском

священна тиша панахид.

Діждало поле свого літа!..

І вбитим арміям обом

тінь мовчазного кармеліта

рахує чорним рукавом…

Та краще б я лежав між трупами

лицем в п'явушник мочарів!

Медових зір важкі покрупини

летять проз очі матерів.

Хоч би ж забути на часину

той темний похорон без мар —

як звірі й тіла отласину

істягнуть з білих костомар!

ВОВКИ ГРИЗУТЬСЯ, МОРДАМИ ТРУЧАЮТЬСЯ.

М'ясниці вовчі, стовквище густе.

Чого ви, звірі, мертві ж не пручаються.

Кого захочете, того собі й з'їсте.

Відійдете, гладкі і трембухаті.

А вранці дядько все цабе та цоб.

Сидять ворони на Господній хаті,

у мальвах крові сполоскавши дзьоб.

А дядько перехреститься на баню

та й далі їде, звісив личаки.

Спускають люди в нетеч-калабаню

з грузьких дворів юрливі ровчаки.

А я тремтячими руками

в оцій фортеці день по дню

тіла, погризені вовками

в бездонну душу хороню

А ХТО Ж ВАС, ХЛОПЦІ, ЗМІРЯЄ ОЧЕРЕТИНОЮ?

Хто в чистім полі витеше труну?

Хто пом'яне сльозою, хто четвертиною?

Хто заболить словами об струну?

Хто вас впізнає у кривавім клоччі?

Хто крім дощів поткнеться вас обмить?

Хто гайворонням вицабані очі

червоною китайкою затьмить?

Які ж вас дзвони одридають?

Хто проведе у Божу путь?

Своїх — то з честю поховають

А наших — просто загребуть.

Назвуть вас зрадниками, страдники

імено ваше осквернять.

А раз ви зрадники, то й зрадники

то можна й землю зарівнять.

Та не яку ж, а вашу власну,

що ви за неї полягли

Ви ж до чужих земель не сласні. —

кого ж ви зрадили коли?!

Яку порушили угоду,

чого хотіли не свого?

Таж зрадник власного народу —

хто вірний ворогу його!

…А ХЛОПЦІ БРЕДУТЬ ЛІСАМИ.

Хто не умер від ран.

їсть болотяну чичву і лісовий катран.

Нема кінця учепистій біді.

В голодних селах вимерли цимбали.

Убиті коні в моховій воді.

де рештки мого війська видибали.

Убиті коні… потязі боліт…

і я один на всенький кругосвіт…

Поставлю свічку при іконі.

Та й вип'ю ще раз. Отако

Розпряга-а-айте, хлопці, коні!

Розпрягайте, хлопці, ко —

Ні!

Піду на Запоріжжя.

Дожидатись перестану.

Я ж їх перевішаю, я ж їх переріжу.

я ж перед ними на коліна стану!

Я їм скажу: чортові душі.

є ж іще сила в цій булаві!

Я ж не лежень, я ж дужень,

я ж того й занедужав,

що не знав, чи ви хоч живі.

Я їм скажу: вибирайте гетьмана

визволяйте край з-під кормиги.

Ну, а я… Зрештою, геть мене.

коли я вже вам не до шмиґи

Той чи інший, це вже однаково.

Аби кращий, хай буде так.

Я ж не піду,

як титар із карнавкою

довір'я назбирати на п'ятак.

Як ви забули Корсунь і Пиляву,

як вам на греця слава Жовтих Вод,

то проміняйте славу на халяву,

і засміється сам Іскаріот!