Катерина Левченко - Довідник поліцейського

– кома;

– отруєння;

– часта блювота при черепно-мозковій травмі;

– інсульт, напади.

Напівсидячи та поєднане положення напівсидячи та «жаби»:

– поранення шиї;

– утруднене дихання, (диспное);

– перелом верхніх кінцівок;

– при підозрі на шок, інфаркт;

– поранення органів грудної клітки.

Перша психологічна допомога (далі ППД) – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і потребу.

ППД надається після того, як базові потреби людини задоволені. Так, після того, як особа постраждала від вчиненого злочину або стала його свідком, у неї можуть з’являтися проблеми, яких раніше не було. ППД може надати не лише професійний психолог, а й інший спеціаліст, який знайомий з правилами її надання.

Надається ППД у будь-якому безпечному місці за відсутності сторонніх осіб.

Етика надання ППД:

– бути чесним/чесною з постраждалою особою;

– поважати думку постраждалої особи;

– звільнитися від власних стереотипів;

– поважати етнокультурні, ґендерні особливості;

Зверніть увагу, що у чоловіків і жінок можуть бути різні першочергові потреби в кризовій ситуації. Для з’ясування потреб важливо уважно слухати постраждалу особу, нічого не домислювати і не вигадувати. Важливо пам’ятати, що чоловіки та хлопчики також потребують емоційної підтримки! Уникайте зосередження своєї уваги лише на жінках та дівчатах.

– не пропонувати жодних матеріальних благ;

– не пропонувати допомогу насильно;

– пояснити, що допомогу можна при бажанні отримати пізніше.

Завдання ППД:

– формувати відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою і надії;

– сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;

– зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим;

– сформувати у людини розуміння того, що надзвичайна подія, свідком або учасником якої вона була, закінчилась і не становить більше загрози.

При наданні ППД необхідно дотримуватися таких принципів:

– захищати безпеку, гідність і права людини (уникати дій, які можуть поставити людину під загрозу травмуючих впливів; намагатися захистити її від повторної фізичної та психологічної травми; звертатися до людини з повагою; допомагати відстоювати її права та отримувати належну підтримку; діяти в інтересах особи, якій допомагаєте);

– адаптувати свої дії до культурних традицій людей, яким ви надаєте допомогу;

– бути в курсі інших засобів реагування в надзвичайній ситуації (знати, які заходи реагування вживаються і які є ресурси для надання допомоги; чітко уявляти власні функції та їх межі); берегти себе.

До оперативних принципів надання першої психологічної допомоги належать:

1. Дивитися. Коли люди перебувають у стресовому стані, першим корисним кроком буде допомогти їм заспокоїтися, зокрема: знайти безпечне місце; говорити м’яко, повільно та спокійно; підтримувати зоровий контакт: спробувати сісти поруч з людиною або присісти перед нею так, щоб ви були на одному рівні; перевірити умови безпеки.

Якщо людина панікує чи виглядає дезорієнтованою, намагайтеся заохотити її зосередитися на нетривожних речах у найближчому оточенні. Наприклад, спробуйте привернути її увагу до чогось, що ви бачите або чуєте, приміром, можете прокоментувати звук або навколишні об’єкти.

2. Слухати. Будьте терплячими і спокійними, коли ви говорите з людиною, котра знаходиться у стресовому стані. Їй може знадобитися деякий час на те, щоб довіритися вам, особливо якщо вона боїться. Важливо: виявити основні потреби постраждалої особи; звертатися до людини з повагою, відповідно до її культури; назватися; слухати, давши людині виговоритися; бути делікатними щодо фізичного контакту; створити елементарні комфортні умови (наприклад, дати води).

3. Спрямовувати . Допомогти людині емоційно подолати складну ситуацію; надати необхідну інформацію; допомогти зв’язатися з рідними та/або зі службою соціальної підтримки. Якщо в людини виникає відчуття нереальності того, що відбувається, відірваності від оточення, тоді для відновлення контакту з навколишнім середовищем і самовладання попросіть її: упертися ногами в підлогу; допоможіть її поплескати пальцями або кистями рук по своїх колінах; зверніть її увагу на будь-які нейтральні предмети навколишнього оточення, які вона може побачити, почути чи помацати; попросіть розповісти, що вона бачить і чує; попросіть її зосередитися на своєму диханні і дихати повільно.