Юрій Баулін - Звільнення від кримінальної відповідальності

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437–439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

Стаття 49 обмежує строками давності повноваження держави щодо кримінального переслідування осіб, які вчинили злочини. Строк давності — це передбачений КК певний проміжок часу після вчинення злочину, сплив якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

У науці кримінального права існували різні позиції щодо правової природи, змісту інституту давності, а також з приводу підстав звільнення від кримінальної відповідальності за давністю. Деякі автори, зокрема І. І. Слуцький, відносили давність до числа обставин, за яких виключається суспільна небезпечність та караність діяння [214] Слуцкий И. И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность — Л.: ЛГУ, 1965. — С. 11. . Інші вважали давність підставою звільнення від покарання, а не від відповідальності.

Але все ж найгострішою була дискусія щодо обґрунтування підстав звільнення від кримінальної відповідальності за давністю. Так, певні дослідники вбачали підставу застосування давності в тому, що за спливом тривалого часу відпадає мета загального попередження («діяння забувається»), чи втрачаються необхідні докази [215] Советское уголовное право. Часть Общая. — Л.: ЛГУ, 1960, — С. 530; Советское уголовное право. Часть Общая. — М.: Госюриздат, 1962. — С. 313, тощо. .

На думку М. Д. Дурманова, «кримінальне переслідування виключається внаслідок давності за наявності умов, які свідчать про відпадіння суспільної небезпечності вчиненого злочину і винної в ньому особи» [216] Дурманов Н. Д. Цит. праця — С. 29. . Такої ж думки щодо втрати діянням ознаки суспільної небезпечності дотримувалися і А. А. Герцензон, П. А. Фефелов тощо [217] Герцензон А. А. Уголовное право. Часть Общая. М.: РИО ВЮА, 1948. — С. 265; Фефелов П. А. Критерии установления уголовной наказуемости деяний // Советское государство и право, 1970. — № 11. — С. 105. . С. Г. Келіна, заперечуючи проти наявності відпадіння суспільної небезпечності вчиненого внаслідок давності, зауважувала, що має місце відпадіння суспільної небезпечності особи винного, що і створює підставу для звільнення його від кримінальної відповідальності [218] Келина С. Г. Цит. праця. — С. 202–203. .

Останнім часом найбільш поширеною є думка, що підставою звільнення від кримінальної відповідальності за давністю є недоцільність призначення і виконання покарання [219] Мшвениерадзе П. Я. Институт давности в советском уголовном праве. — Тбилиси, 1970, — С. 70; Егоров В С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. — М., 2002. — С. 216. .

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності відповідно до пунктів 1–5 ч. 1 ст. 49, є вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Віднесення злочину до певної групи за ступенем тяжкості, в свою чергу, визначається відповідною санкцією статті (частиною статті) КК, за якою кваліфіковано вчинений даною особою злочин. Таким чином, ч. 1 ст. 49 передбачає вчинення наступних п’яти видів злочинів, будь-який з них є передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності:

1) вчинення злочину невеликої тяжкості, який кваліфіковано за статтею (частиною статті) КК, що передбачає покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

При вирішенні питання, яке покарання є менш або більш суворим, ніж обмеження волі, необхідно керуватися «драбиною» покарань, яка передбачена в ст, 51, в якій ці покарання розташовані в порядку від менш суворого до більш суворого. Відповідно до цього менш суворими, ніж обмеження волі, є покарання, передбачені у підпунктах 1–8 ст. 51, а саме: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певного діяльністю; громадські роботи; виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт. КК налічує майже 60 злочинів невеликої тяжкості [220] Див.: Кримінальний кодекс України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка… — С. 229–258. , санкції яких передбачають покарання менш суворі, ніж обмеження волі;