В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Приклад другий:Якщо акт амністії, повністю звільняє особу від відбування покарання, не містить в собі прямої вказівки о зняття судимості, така особа визнається такою, що має судимість [49] Бюллетень Верховного Суда УССР. — 1974. — № 11. — С. 95. .

У зв’язку з вищевказаним, ми не можемо погодитися, як з доводами В.В. Голіна про те, «що положення ч. 3 ст. 88 КК не поширюється на осіб, до яких застосовано амністію, оскільки у статтях 85 і 87 КК не передбачено положення про погашення або зняття судимості актом амністії, тому ці питання вирішуються у відповідності з Кримінальним кодексом України. Акт амністії не є своєрідною корекцією обвинувального вироку. Ними не ставиться під сумнів і його законність чи обґрунтованість. Цим актом особа не реабілітується. Вони лише пом’якшують долю засуджених, не знімаючи з них їх провину у вчиненні злочину» [50] Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 184. , так і з доводами Є.О. Письменського зокрема про те, що «припинення судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, має здійснюватися, залежно від виду призначеного покарання й ступеня тяжкості злочину, а перебіг строку погашення судимості повинен починатися від дня фактично відбутого покарання або дня звільнення від нього відповідно до положень ст. ст. 89–90 КК» [51] Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 131. .

На наш погляд, ці доводи ніяким чином не суперечать можливості застосування ч. 3 ст. 88 КК до осіб, які на підставі акту амністії були звільненні від покарання (а не від відбування покарання), а тому нема ніяких правових підстав визнавати їх такими, що мають судимість.

По-перше, згідно до ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні», питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України виходячи із виду і терміну фактично відбутого винними покарання [52] Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про застосування амністії в Україні» був прийнятий 01 жовтня 1996 р., коли ще діяв Кримінальний кодекс України 1960 р., а тому слід повністю погодитися з В.В. Голіна у тому, що залежність погашення або зняття судимості від терміну фактично відбутого винним покарання існувала згідно вимог ч. 3 ст. 55 КК 1960 р. Строк погашення судимості за чинним кримінальним законодавством не залежить від строку фактично відбутого покарання, оскільки на підставі ст. 90 КК погашення судимості здійснюється, виходячи із виду відбутого покарання і ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, а перебіг строку погашення судимості дійсно здійснюється з дня фактично відбутого покарання (Див.: Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 185). . Аналіз змісту ст. 5 цього закону, та статей 88–91 КК свідчить про те, що обов’язковими умовами розгляду питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, є вид і ступень тяжкості вчиненого злочину. Між тим, як ми раніше відзначали, звільнення від покарання може бути тільки повним , тобто без фактично відбутого покарання, а це означає, що ст. 5 вищевказаного закону не може поширюватися на осіб, які були звільненні від покарання на підставі акту про амністію;

По-друге, не може бути перешкодою до застосування до цих осіб ч. 3 ст. 88 КК і зміст ч. 2 ст. 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні», в якій вказано, що закон про амністію не може передбачати зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання , оскільки ці вимоги не стосуються осіб які були звільненні від покарання на підставі акту про амністію;

В третє, відсутність у ст. 85 КК положень про погашення або зняття судимості актом амністії, з нашої точки зору, також не може бути перешкодою до застосування ч. 3 ст. 88 КК до осіб, які звільненні від покарання на підставі акту про амністію, оскільки ні у кого ж не викликає сумнів, наприклад застосування ч. 3 ст. 88 КК до особи звільненої від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК (звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності), незалежно від того, що у ст. 49 КК відсутні положення про погашення або зняття судимості у разі закінчення строків давності);

В четверте, положення ст. ст. 89–90 КК ні яким чином не регулюють порядок припинення судимості щодо осіб які звільняються від покарання, а не від відбування покарання.