Ф Ярошенко - Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України

Введення поняття “гарантований державою борг” є новим у бюджетному законодавстві України. Законодавчо регламентовано, що сума боргових зобов’язань суб’єктів господарювання (виключно резидентів України), за якими надано державні гарантії, котрі отримані, але непогашені на звітну дату, підпадає під поняття “гарантований державний борг”. У разі якщо суб’єкт господарювання не в змозі погасити таку суму боргу, фінансова відповідальність за його погашення переходить на державний бюджет.

Порядок отримання державних гарантій на боргові зобов’язання регулюється ст. 17 і 18 Кодексу.

- бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

У п. 12 цієї статті наведено коментар до поняття “бюджетна установа”, відповідно посадові особи таких установ є головними розпорядниками бюджетних коштів. Наприклад, головними розпорядниками бюджетних коштів, передбачених законом про Державний бюджет, таких установ, як Міністерство освіти і науки України, є міністр освіти і науки України, Міністерство культури і туризму України - міністр культури і туризму України, Міністерство охорони здоров’я України - міністр охорони здоров’я України тощо.

- операції, пов’язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Держава як суб’єкт фінансових відносин має право на запозичення (внутрішнє й зовнішнє), але в межах граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних запозичень має держава в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Регламентованим визначенням спрощено визначення державного запозичення та передбачено мету такого запозичення - фінансування державного бюджету.

Здійснення державних запозичень регулюється ст. 16 Кодексу.

- загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Для покриття дефіциту бюджету держава, як правило, бере кредити, що й спричиняє формування державного боргу. Державний борг складається із прямого й гарантованого боргів. Прямий борг -- це загальна сума безумовних боргових зобов’язань країни за отримані та непогашені на визначену дату кредити (позики), які з’являються в результаті державних запозичень. Гарантований борг - це загальна сума боргових зобов’язань резидентів України за отримані та непогашені на визначену дату кредити (позики), що з’являються унаслідок запозичення, забезпечені державними гарантіями.

Залежно від джерел, із яких здійснюються запозичення, державний борг може бути внутрішнім чи зовнішнім. Внутрішній державний борг -- заборгованість держави громадянам, юридичним особам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг -- це заборгованість держави перед іноземними громадянами, державами, банками та міжнародними фінансовими організаціями.

Граничний розмір внутрішнього й зовнішнього державного боргу встановлюється на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. В разі перевищення зазначеної граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність до встановлених законодавством вимог.

Правові основи державного боргу визначені Конституцією України (ст. 92), законами України “Про правонаступництво”, “Про державний і внутрішній борг”).

Детальна характеристика державного боргу наводиться у гл. 3 Кодексу.

- перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету).

Розуміння дефіциту бюджету як перевищення видатків бюджету над його доходами є загальноприйнятим у науці і практиці. В новій редакції Кодексу враховується величина, що впливає на розмір дефіциту, - це різниця між кредитами, наданими з бюджету та поверненими в бюджет. Таке уточнення доречне, бо надання кредитів із бюджету не належить до видатків бюджету, а класифікується як витрати бюджету. Тому позитивне сальдо між наданням кредитів та їх поверненням до бюджету збільшує дефіцит бюджету, а від’ємне, навпаки, зменшує його.