Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн

У Франції А. Есмен юридичну теорію про державу пристосував до традиційної доктрини національного суверенітету, яка була засобом легітимації державної влади. А. Есмен визнає, що держава є юридичною особою, але підкреслює, що держава — це і юридичне втілення нації. Таким чином, за Есменом, категорія «державний суверенітет» співпадає з категорією «національний суверенітет». На думку вченого, індивід має права, які передують правам держави, визначають процес здійснення суверенітету та перешкоджають органам державної влади у виданні актів, що порушують права індивіда. Есмен стверджував, що забезпечення та розвиток прав індивіда і складає мету держави як юридичної організації нації.

В Англії юридична теорія розвивалася ще за часів У. Блекстона та досягла розквіту у працях А. Дайсі. Розвиток англійської доктрини мав свої особливості, які були пов'язані з історичним протистоянням — монарха та парламенту. У зв'язку з чим юридичними особами визнавалася не держава, а корона як корпорація в одній особі та парламент (монарх і обидві палати), які юридично не об'єднувалися. А. Дайсі у своєї теорії визнає виборців як політичних суверенів, але при цьому він рішуче відкидає будь-яку причетність народу до юридичного суверенітету. За А. Дайсі, юридичне верховенство належить парламенту (королю та палатам), акти якого незаперечні (принцип правління права). Поняття державного суверенітету у конституційному праві Англії та США залишається чужим. Що стосується правових гарантій індивідуальної свободи, то вони втілені у принципі «верховенства права». Суть даного принципу полягає у наступному: по-перше, незалежні судді захищають підданих від можливого свавілля королівської адміністрації; по-друге, утворення гарантій індивідуальної свободи знаходиться у руках незалежних суддів (загальне право), які захищають підданих від вторгнення законодавця та обмежують верховенство парламенту. Особливу увагу А. Дайсі приділяє аргументації положення про те, що принципи верховенства парламенту та правління права додають та укріплюють один одного.

На відміну від А. Дайсі, американський представник юридичної школи У. Уіллоубі у розробці науки конституційного права, яку він називає «юридичною політичною філософією», дотримується німецької доктрини Єллінека та розвиває її. Він визнає існування двох наук про державу — етичну, яка вивчає державу з точки зору її цілей, та юридичну, яка розглядає державу лише як інструмент для утворення та реалізації права. На думку Уіллоубі, право — це система логічно пов'язаних між собою положень, які стосуються юридичної природи держави, її суверенітету, її права. Він стверджує, що задача юридичної політичної теорії полягає в утворенні понять і апарату думок, за допомогою яких публічно-правове мислення може бути систематизоване.

На початку XX ст. формалізм й абстракція юридичної школи піддалися гострій критиці. Так, із критикою принципів класичної школи виступили Л. Дюгі, М. Оріу (Франція), С. Романо (Італія), Р. Сменд (Німеччина), В. Івановський (Росія), Л. Гумполовіч (Австрія). Це було зумовлено аж ніяк не науковою неспроможністю концепцій класичної школи. Ріст революційного руху, поява великої кількості політичних партій, розвиток промисловості та поява монополій, Перша світова війна поставили питання про формування нового напряму науки конституційного права, який би враховував соціологічні та політичні сторони державності. Не випадково В. Івановський, прихильник соціологічного напряму, вказував, що необхідно вивчати не лише норми, а й ті фактичні відносини, які ці норми регулюють.

Представники соціологічної школи у конституційному праві на чолі з Л. Дюгі, на відміну від юридичної школи, включають соціологічний і політичний аспекти до науки конституційного права. Відповідно до твердження Дюгі, держава є результатом природної диференціації у суспільстві між тими, хто має і не має влади. На думку Дюгі, функціями сучасної держави є здійснення публічної (суспільної) служби та реалізація права. Саме держава стає засобом реалізації у суспільстві законів суспільної солідарності, а синдикати (професійні спилки) значною мірою впливають на перетворювання держави влади на державу суспільної служби. Він формулює принцип позитивного права, згідно з яким норми права походять від суспільства та приписують людям певні обов'язки.

Відомий французький правознавець М. Оріу дає синтетичне поняття держави, яке включає до себе юридичний та історико-соціологічний аспекти. Держава є юридичною формою політичної й економічної централізації нації та має ціллю здійснення громадського життя. На думкою Оріу, суверенітет держави виявляється у трьох формах: а) корпоративного суверенітету групи, тобто всього суспільства або нації, який поширюється на тих, хто управляє, та на тих, ким управляють; б) політичного, уряового суверенітету, який здійснюється вищими органами державної влади; в) суверенітету підданства, тобто індивідуальної свободи власників, які обмежують суверенітет верховної влади.