Блаженніший Святослав Шевчук - Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

Ми, як християни, повинні зрозуміти, що основним елементом служіння колись єдиної Київської Церкви своєму народові була свобода від державного тиску і підпорядкування. Ми знаємо з історії, що київські князі покірно сходили у печеру святих Антонія і Теодозія, щоб питати їхньої ради і у світлі Христової науки здійснювати своє княже служіння, будувати княжу державу.

Те, що необхідно зробити сьогодні нам у цьому пасхальному руслі, – це справді прямувати до повної свободи Церкви в Українській Державі. Блаженніший Любомир дає нам начебто два рецепти, чи напрямки. З одного боку, ми маємо плекати братерські стосунки з іншими гілками Київського християнства, із Церквами колись єдиної традиції, з нашими братами і сестрами з Православних Церков, з якими ми покликані одним серцем і єдиними устами послужити своєму народові. А з іншого – ми повинні розвивати в цивілізований спосіб стосунки з Українською Державою, тобто стосунки, які ми називаємо державно-церковними. Тоді отримаємо потрібну свободу для того, щоб звільнитися від церковного протистояння та суперництва з державою, яка розвивається. Водночас маємо стежити, щоб не піддатися певному впливові державних чинників. Це визволить нашу силу для того, щоб послужити своєму народові, щоб звершувати суспільне служіння, цю дияконію Церкви, яка, як ми чули, є необхідним промінчиком сяяння Божої слави в новому Єрусалимі.

Будівництво нашого Патріаршого собору є наче знаком, символом розбудови нового Єрусалима і сяяння Божої слави. Цей собор ще має засяяти у всій своїй красі й повноті.

Сьогодні ми хочемо особливо подякувати і згадати всіх жертводавців, які докладали, докладають і, сподіваємося, ще докладуть все те, що буде потрібно, щоб цей собор можна було успішно завершити та урочисто освятити. Хай ця спільна лепта буде символом, знаком єдності нашої Церкви і українського народу, а відтак дасть можливість нашій Церкві, народженій тут, у Дніпрі, у Хрещенні великого рівноапостольного святого князя Володимира, Церкві-сестрі з іншими Церквами-гілками Київського християнства, звершити своє служіння українському народові і сприяти розбудові, розвитку молодої Української Держави. Бо лише братня єдність і порозуміння, єдиномисліє всіх наших Церков, усіх наших вірних, усього нашого народу допоможе нам звільнитися від того тиску, під яким сьогодні перебуваємо, позбутися якоїсь дивної долі – бути полем суперництва великих держав, як про це говорить Блаженніший Любомир.

Преосвященні владики!

Всечесні, всесвітліші та преподобні отці!

Преподобні сестри!

Дорогі в Христі брати і сестри!

«Оце Я з вами по всі дні і аж до кінця віку!» (Мт. 28, 20). Такими словами воскреслого Христа закінчується Євангеліє від Матея, перше Євангеліє і перша книга серед усіх книг Нового Завіту. Оця присутність живого, воскреслого Христа, який пройшов через розп’яття, смерть, але воскрес на третій день, і є основною причиною пасхальної радості. Учні тішилися, бо знову їхній Учитель був із ними. Протягом тих сорока днів після Пасхи воскреслий Христос щоразу повніше об’являв себе своїм учням, показуючи їм знаки від цвяхів на руках і ногах та проколений бік. Запевняв, що Він є, що Він – Бог Ізраїлю, який воплотився у Другій Особі Тройці, їх більше не покине. На Тайній вечері Христос так і сказав їм: «Я не залишу вас сиротами, Я прийду до вас». Оця присутність живого, воскреслого Спасителя є основою сили, незламності, невмирущості Христової Церкви.

«Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла. Радій нині і веселися, Сіоне», – так співає сьогодні Христова Церква. Ми тішимося, що наш Спаситель є тепер із нами, спадкоємцями тієї радості, у цьому святому храмі.

Сьогодні, у Світлий понеділок, ми урочисто святкуємо храмове свято цього Патріаршого собору, яке означає особливу присутність воскреслого Христа на цьому місці. Цей собор цього року готується до освячення. Примітно, що цього року ми святкуватимемо Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України. Ми спогадуватимемо присутність воскреслого Христа тут, у новому Єрусалимі, у стольному граді Києві, на якому возсіяла Господня слава, світло нашого переможного Спасителя.

Як завжди тими днями, коли ми святкуємо свято Патріаршого собору, я вас запрошую роздумати над словом Блаженнішого Любомира «Один Божий народ у краї на Київських горах», виголошеним тоді, коли лише розпочиналося будівництво цієї головної святині нашої Церкви. Автор говорив про якусь глибоку пам'ять Київської Церкви, тієї Церкви, яка народилася у водах Дніпра тисяча двадцять п'ять років тому і спадкоємцями якої ми є.