Зиґмунд Фройд - Тотем і табу

Перетворення психічного мотиву на різні форми діяльності, мабуть, так само не відбувається без втрат, як у випадку фізичних перетворень. Приклад Леонардо показує, яким вимогливим є цей процес. Не любити, перш ніж отримаєш повне знання про об’єкт любові – це передбачає болісну затримку. А по досягненні необхідного пізнання ми вже не любимо і не ненавидимо у власному сенсі слова; особа залишається поза любов’ю та ненавистю. Особа досліджувала, а не любила. Ймовірно з цієї причини життя Леонардо було набагато біднішим на любов, ніж у інших видатних особистостей і великих митців. Бурхливі пристрасті, що іншим ятрять і пожирають душу упродовж більшої частини їхнього життя, здавалось би, обминули його.

На послідовників Леонардо на цьому шляху чекають також інші наслідки. Замість того щоб діяти і творити, тільки досліджуєш. Той, хто починає упізнавати велич всесвіту і його потреби, легко забуває власне незначуще «Я». Коли людина схиляється у захваті і стає по-справжньому смиренною, вона забуває, що сама є частиною цієї живої сили, і, домірно своєї особистості, має право докладати зусиль до зміни курсу, в якому рухається світ – той світ, у якому незначущий є не менш дивовижним і важливим, ніж великий.

Сольмі вважає, що дослідження Леонардо почалися з його мистецтва [26] La resurrezione etc ., с. 8; «Leonardo aveva posto, come regola at pittore, lo studio delta natura… poi la passione dello studio era divenuta dominante, egli aveva voluto acquistare non fin la scienza per l`arte, ma la scienza per la scienza» [ «Спочатку Леонардо взявся, як заведено у художників, до вивчення природи… потім пристрасть до студій стала переважати: він захопився не наукою заради мистецтва, але наукою заради науки»] ( прим. авт. ). : він намагався дослідити властивості й закони світла, кольору, відтінків і перспективи, щоб стати майстром у наслідуванні природи і показувати шлях іншим. Імовірно, вже тоді він перебільшував значення цього знання для малярства. Ідучи за потребою живописця, він потім рухався далі й далі, досліджував такі об’єкти мистецького відтворення, як тварини і рослини, пропорції людського тіла, і, не вдовольняючись зовнішнім, заглиблювався у їхню внутрішню структуру й біологічні функції, які, власне, виявляються також у зовнішньому вигляді й мають відображатися у мистецтві. Нарешті, його цілковито затягло це непереборне бажання, схиливши до розриву з домаганнями мистецтва, тож він відкрив загальні закони механіки і розгадав історію стратифікації та скам’яніння долини Арно, аж доки зміг вивести великими літерами у своїй книзі пізнання: Il Sole non si muove («Сонце не рухається»). Таким чином, його дослідження поширилося практично на всі області природознавства, у кожній з яких він був першовідкривачем або хоча б пророком чи попередником [27] Дивись перелік його наукових досягнень у прекрасному біографічному вступі Марії Герцфельд (Jena, 1906), в окремих есе у Conferenze Fіorentine , 1910 та в ін. вид. ( прим. авт. ). . Проте його цікавість уперто спрямовувалася у зовнішній світ – щось утримувало його від дослідження психічного життя людей: не знайшлося місця для психології в «Академіа Вінчана», для якої він намалював дуже вигадливу емблему.

Коли згодом він доклав зусиль, щоб повернутися від досліджень до мистецтва, з якого колись починав, Леонардо відчув, що його не відпускають його нові інтереси і зміна природи його психічної роботи. У живописі його цікавили, перш за все, проблеми, за якими він бачив численні інші проблеми – картина, до якої він звик уже у нескінченних непередбачуваних дослідженнях природних явищ. Маляр більше не здатний був обмежувати свої вимоги, ізолювати твір мистецтва, вириваючи його з того великого сплетіння взаємозв’язків, про яке він уже знав як учений. По виснажливій праці, спрямованій на вираження всього, що він відчував у собі, всього, що було пов’язане з твором у його думках, він був змушений покинути його незакінченим або оголосити роботу незавершеною.

Свого часу митець закликав дослідника до себе на службу, як помічника; нині слуга зробився сильнішим і пригнобив свого господаря.

Коли ми відзначаємо у вдачі особи переважання одного єдиного, гранично розвиненого потягу – як-от цікавість у випадку Леонардо, – ми шукаємо пояснення в особливостях її конституції, стосовно ймовірного органічного походження яких нічого напевне не відомо. Наші психоаналітичні дослідження нервово-хворих ведуть нас далі до пошуку двох наступних очікуваних у кожному конкретному випадку моментів. Ми вважаємо ймовірним, що цей надпотужний потяг був активним уже в ранньому дитинстві, і що його найвищий вплив був закріплений дитячими враженнями; а далі ми припускаємо, що, спочатку спершись на сексуальні рушійні сили для свого відновлення, згодом він забрав місце статевого життя. Така особа, наприклад, досліджуватиме природу так пристрасно і віддано, як інша кохатиме, і, власне, досліджуватиме, замість кохати. Ми б ризикнули зробити висновок про сексуальне підсилення не тільки у випадках дослідництва, але у більшості інших випадків особливо інтенсивного потягу.