Ентоні де Мелло - Заклик до любові

II. Щойно ви засвоїте це переконання, у вас природним чином утворюється прив’язаність до цієї особи, чи то речі, щодо яких вас переконали: без них ви не зможете бути щасливим.

III. Далі починається боротьба за те, щоб отримати цю дорогоцінну для вас річ чи людину, триматися за неї й захищатися від кожної можливості її втратити.

IV. Це у підсумку приводить вас до нікчемної емоційної залежності, бо ж об’єкт вашої прив’язаності тепер владний викликати захоплення, коли ви отримали його, тривогу, аби вас не позбавили його, й зробити нещасним, коли ви втратите його.

Наразі зупиніться на мить і складіть, серед цього жаху, безкінечний список прив’язаностей, в’язнем яких ви стали. Думайте про конкретні речі і людей, а не про якісь абстракції.

Щойно прив’язаність полонить вас, ви починаєте вибиватися з сил, щогодини й щомиті, аби перестроїти світ навколо себе, щоб вам здобути і втримати об’єкти вашої прив’язаності.

Це дуже виснажлива задача, що залишає вам обмаль енергії для того, щоб жити й сповна насолоджуватися життям. Це також нездійсненне завдання у світі, що постійно змінюється, і який ви просто не в змозі контролювати.

Тож замість жити повноцінним життям спокою і рівноваги, ви приречені на постійне розчарування, тривоги, занепокоєння, страх, підозри, напруження.

На якусь швидкоплинну мить цей світ, і справді, поступається перед вашим зусиллям і змінюється, щоб підлаштуватися під ваші бажання.

Тоді ви відчуваєте щастя, але ненадовго. Чи, радше, відчуєте ніби спалах задоволення, котрий зовсім не є щастям, бо ж до нього домішано страх, що кожної миті цей світ речей і людей, у якому ви, долаючи стільки болю, нарешті розставили все на свої місця, може вислизнути з-під вашого контролю й пошиє вас у дурні, що він неодмінно і зробить, раніше чи пізніше.

V. І є ще дещо, над чим слід замислитись: щоразу, коли відчуваєте тривогу і страх, це буває через те, що ви можете втратити чи не спроможетеся отримати об’єкт свого бажання, чи не так?

І кожного разу, коли вас допікають ревнощі, чи це не тому, що хтось може присвоїти те, до чого ви прив’язані? І чи не викликає ваш гнів те, що хтось стоїть на шляху до того, до чого ви прив’язані? Погляньте самі: коли вашій прив’язаності щось загрожує, ви стаєте подібні до параноїка – не можете мислити розсудливо і об’єктивно; ваше бачення стає спотвореним, чи не так? І щоразу, коли відчуваєте нудьгу, чи це не тому, що недостатньо забезпечені тим, що здатне, як ви вважаєте, зробити вас щасливим і до чого ви прив’язані?

А коли ви пригнічені й нещасні, причина цього очевидна й лежить на поверхні: життя не дає вам того, без чого у вас, за вашим переконанням, не може бути щастя.

Майже кожна негативна емоція, яку ви відчуваєте, є саме похідним від прив’язаності.

Отак ви й живете, обтяжені прив’язаностями – й відчайдушно прагнете досягти щастя, міцно тримаючись за цей тягар. Безглуздя навіть думати, що таке можливо.

Трагедія в тому, що вас переконали, що це єдиний спосіб досягнення щастя – і він же гарантовано породжує тривогу, розчарування й скорботу.

Навряд чи є хтось, кому відкрили таку істину: для того щоби бути по-справжньому щасливим, є одне і тільки одне, що ви маєте зробити: позбавитися програмування, звільнитися від отих прив’язаностей.

Коли люди натрапляють на цю очевидну істину, їм стає лячно від думки, скільки болісних зусиль потребуватиме відмова від їхніх прив’язаностей. Але процес цей зовсім не болісний. Навпаки…

Відмовлятися від прив’язаностей – це абсолютно чудове завдання, якщо інструмент, що ви використовуєте для звільнення від них, це не сила волі чи самозречення, а спостереження.

Усе, що потрібно зробити, – це:

1. Відкрити очі і побачити, що насправді ви зовсім не потребуєте цього об’єкта прив’язаності.

2. Просто усвідомте, що ви були запрограмовані, піддані промиванню мізків, аби думати, буцімто не зможете бути щасливі або не зможете жити без цієї конкретної людини чи речі.

Згадайте, яких страждань ви колись зазнали, коли були певні того, що ніколи не будете щасливі, бо ж втратили когось або щось, таке дорогоцінне для вас. Але що сталося потім? Пройшов якийсь час, і ви якось призвичаїлися до нового стану, причому почуваєтеся досить непогано, чи не так? Це мало б стати для вас «дзвіночком», вказати на фальшивість вашого переконання, на трюк, який ваш запрограмований мозок зіграв з вами.

Прив’язаність – це не факт. Це переконання, така собі фантазія у вашій голові, набута через програмування.