Ентоні де Мелло - Заклик до любові

Отримавши перший наклад книги «Заклик до любові», я використовував ці медитації, проводячи духовні ретрити (усамітнення) більш ніж з п’ятдесятьма групами, щоразу з визначними результатами. Залежно від складу групи і особистих нахилів учасників я використовував скорочені подачі й видозмінені версії.

Кожна медитація в її повноті буде найбільш доречною для тих, хто займається «Духовними вправами» Ігнатія Лойоли, чи то в ретриті, чи коли є зручний час для духовних роздумів.

Щодо повної версії, то я б рекомендував її тим, хто не знайомий із особливостями духовної практики Ентоні де Мелло, а також для груп із більшою кількістю учасників. Скорочена ж адаптація доречна у випадках, коли є певні обмеження у часі.

Тож бажаю вам сповна насолодитися душевними почуттями й радощами в Божественній Реальності, що оточує всіх вас.

I. Згадайте той тип почуття, коли хтось хвалить вас, коли з вами погоджуються, вам піддакують, коли вам аплодують. І протиставте його тому почуттю, що охоплює вас, коли ви споглядаєте схід чи захід сонця, або Природу в цілому, або коли читаєте книжку чи переглядаєте фільм, щиро насолоджуючись ними. Відчуйте смак цього почуття.

І порівняйте його з першим, а саме – тим почуттям, що породжується всередині вас, коли ви отримуєте похвалу. Зрозумійте, що перший тип почуття походить від самозвеличування, від самовихваляння. Це почуття мирське. Друге походить від самореалізації – це почуття духовне.

II. А от і ще одне протиставлення : згадайте той тип почуття, яке у вас буває, коли досягнете успіху, чогось доб’єтеся, коли ви дісталися самої вершини, виграли у якійсь грі або взяли гору в суперечці.

І протиставте його почуттю, яке отримуєте, коли зайняті ділом, яким по-справжньому насолоджуєтесь, яке поглинуло вас усього, якоюсь справою, що потребує повного зосередження. І ще раз завважте якісну різницю між мирським почуттям і духовним почуттям.

III. І ще одна відмінність : згадайте, як ви почувалися, коли мали владу в руках, начальствували над іншими, а люди дивилися на вас знизу вверх, отримували накази від вас, або ж коли ви мали популярність. І порівняйте це мирське почуття з почуттям близькості, приязні – із тими часами, коли ви втішалися спілкуванням з друзями або ж були в компанії, де панували веселощі й сміх.

А. Зробивши все це, спробуйте зрозуміти справжню природу мирських почуттів, а саме: таких як пихатість, самовихваляння, самозвеличування. Вони не є природними. Їх винайшло ваше суспільство і ваша культура, аби зробити вас продуктивним, зробити контрольованим. Ці почуття не породжують тієї наснаги і того щастя, котрі творяться спогляданням Природи чи насолодою від дружнього спілкування чи праці. Такі почуття покликані створювати екзальтацію, збудження та порожнечу.

Б. А потім спостерігайте за собою протягом дня чи тижня з думкою про те, скільки вчинків зроблено вами, до скількох занять ви долучилися, що не заплямовані прагненням до цього збудження, цього неспокою, які тільки породжують пустоту, бажання уваги, схвалення, слави, популярності, успіху або володарювання.

В. І погляньте на людей, що оточують вас. Чи є серед них бодай хтось, хто не потрапив у залежність від цих мирських почуттів?

Хоч би одна людина, не контрольована ними, що не прагне їх, не витрачає кожну хвилину свого повсякдення, свідомо чи несвідомо, шукаючи цих почуттів?

Побачивши це, ви зрозумієте, чому люди намагаються здобути увесь світ і, роблячи так, втрачають свою душу. Бо ж вони живуть життям, яке є порожнє, бездуховне життя.

І ось одна життєва притча, аби ви порозмислили над нею: група туристів сидить в автобусі, що проїжджає повз неймовірно прекрасних краєвидів: тут і озера, і гори, і річки серед зелених ланів. Та шторки на вікнах у цьому автобусі спущено. Тож туристи й гадки не мають, що лежить за вікнами автобуса. І увесь час свого подорожування витрачають на нікчемні чвари: хто займе почесне місце в цьому автобусі, кому рукоплескатимуть, на кого зважатимуть. І за цим-то зайняттям їх і застає кінець подорожі.