Уте Ергардт - Чемні дівчатка потрапляють у Рай, погані – куди забажають

Безперечно, для такої історії можна було б вигадати і щасливіший розвиток, ніж той спосіб, у який героїня намагається достукатися до свого чоловіка. Вона могла б справді стати незалежною, поставити перед собою певні цілі, які стимулюють її самоствердження, але, так чи інакше, початок видався неймовірним.

Жінки, що стають «гієнами», становлять загрозу не лише для чоловіків, а й для жінок. Гієни, ці жахливі тварини, – такий вигляд вони матимуть, коли гніватимуться, тому краще приховувати свою лють. Партнер каже: «Ти хоч у дзеркало глянь. Коли ти лютуєш, то маєш жахливий вигляд». Він ступає на родючу землю: його співрозмовниця одразу ж намагається вичавити з себе прикрашальну посмішку. Невже це так має бути?

Те, що ця посмішка применшує її спротив, для неї значення не має. Краса важливіша за самоповагу. Жінка подобатиметься, навіть якщо втратить обличчя. Вона посміхається, применшує себе й підлаштовує, аж поки не стає надто пізно й чоловік виявляє ретельно замасковану «потворність». Як вона так могла? Ефект її усмішки збиває з ніг. Він відволікається, втішає її та виносить свої пропозиції. Йому вдалося – більше він її не боїться.

Жінки – красива стать. Ця пастка розташована перед кожними дверима, за якими жінки могли б виявити наполегливість, самостійність і самоповагу. Платнею за вхід були б їхні жіночність і врода. А це веде до того, що їх не сприймають серйозно, нібито вони не здатні себе презентувати. І таким чином вони відмовляються від влади й незалежності.

Петра довго чекала цієї нагоди. Нарешті вона отримала згоду шефа на участь у семінарі про нову комп’ютерну програму. Час теж підхожий, хоча б тому, що в суботу Кляус має опікуватися їхньою спільною трирічною донькою Штефані. Із захопленням вона повідомляє Кляусу, що їй нарешті пощастило. Звісно, Петра сподівається, що й він радітиме, адже сам знає, наскільки важливе для неї підвищення кваліфікації. Однак його коментар приземляє її: «Радий за тебе, та все ж сподіваюся, що ти запитала свою маму, чи зможе вона приділяти тобі час щосуботи». Петру немов оглушили, слова застрягають у горлі. А її мама тут до чого? Кляус коротко і ясно дає зрозуміти, що збирається грати щосуботи у сквош. Йому ж треба розслабитися, до того ж він дуже тішиться, що після такого довгого часу йому вдалося відірвати свого друга Петера від його дружини. Тож він абсолютно не готовий відмовитися від власних планів.

Петра втрачає самовладання, впадає в паніку, бачачи, як тануть її шанси на участь у семінарах. Окрім того, шеф уважатиме її ні на що не спроможною. Місяцями жалітися, і на тобі – типово по-жіночому, коли випадає нагода, дати задню. Почервонівши, Петра випорскує гнів назовні. Сльози розмивають її туш, голос зривається. Кляус пускає в хід усі засоби: «Ти б себе зараз бачила – який жахливий вигляд ти маєш, коли розігруєш усю цю виставу». Петра вилітає з кімнати, іде у ванну, визнаючи власну поразку. У чомусь він таки має рацію: він працює цілий тиждень, а вона хоче звалити на нього щосуботи дитину – опікою це аж ніяк не назвеш. Вона вагається між відмовою від підвищення кваліфікації й виходом (знову попросити маму), а також відчуттям, що найкраще втекти від усього, далі від чоловіка, який тільки те й робить, що підводить її.

Петра потрапила в пастку. Вона хоче, щоб Кляус рахувався з її професійними амбіціями, визнавав їх та підтримував. Однак, коли розпочинає з ним серйозно говорити, щоб захистити свої інтереси і змусити його в разі потреби пристати на її побажання, щоразу почувається маленькою, безпорадною дівчинкою. Жінка вперто тупає ногою, плаче й повністю втрачає контроль над собою. Не дивно, що він перемагає: по-батьківському взявши над нею опіку, пояснює їй власне бачення справи й робить те, що хоче ВІН. Наприкінці таких дискусій, які постійно повторюються, вона найбільше прагне розлучення. І в той самий момент, коли хоче його кинути, прагне йому подобатися. Петра видається собі якоюсь божевільною: начебто воліє піти, але боїться, що він її покине. Можливо, за цим і криється причина, що він не бажає бачити її такою страшною й заплаканою. Боязнь бути покинутою сильніша за бажання піти самій.

Страхи, які заважають жінкам розкрити свій потенціал, не завжди є глибинними. Нерідко це, на перший погляд, безневинні шаблони, які заганяють у рамки думки та дії.

Сам термін «незалежність» може набути негативного відтінку й завести в мисленнєву пастку. Дуже часто ми ставимо між ним та самотністю знак рівності. Виникає типовий, але оманливий висновок: «Хто незалежний, той самотній». Страх самоти стає підступною пасткою, тому деякі жінки схильні до того, щоб створювати довкола себе образ незамінних. Вони прагнуть бути потрібними, а уявлення про самотнє життя – найгірше, що виринає в їхніх головах. Заради стосунків вони жертвують собою, посміхаються, а всередині так і залишаються на самоті. Існує безліч мисленнєвих пасток, проте особливо небезпечне ототожнення незалежності та самотності.