Уте Ергардт - Чемні дівчатка потрапляють у Рай, погані – куди забажають

Однак уже за кілька днів стало зрозуміло, що Ґергард не зможе самостійно виконувати хатні обов’язки. Коли він купував продукти, то забував половину, тож Бірґіт дорогою додому заїжджала до супермаркету. Ґергард прав, але Бірґіт доводилося ввечері розвішувати білизну, а наступного дня прасувати. Спершу вона ще тішила себе надією, що все якось владнається, але її настрій ставав дедалі похмурішим. Бірґіт хоч і була злою, проте не визнавала сили своєї агресії: Ґергард же старався, хіба ж він винен, що стільки всього забуває? У нього голова зайнята важливішими справами. Крім того, Бірґіт сама відчувала провину, адже це вона його розніжила, перейнявши без жодних обговорень материнську опіку на себе. У Ґергарда просто не було шансу навчитися організовувати домашній побут. Хоч на час їхнього знайомства він і жив окремо в однокімнатній квартирі, але продовжував прати білизну в матері, там же зазвичай і їв. Коли ж вони почали жити разом, то його забезпечувала й пестила дружина, з любов’ю готуючи і накриваючи стіл для романтичної вечері чи затишного сніданку. Хоч Бірґіт і сердилася, що Ґергард не шукав роботи інтенсивніше, але десь і виправдовувала: можливо, йому необхідний певний адаптаційний період після навчання. Бірґіт уважала, що не має права на агресію, і водночас відчувала страх: якщо висуне Ґергарду свої умови, то ризикуватиме його прихильністю. Не відчувала впевненості, що він і далі її кохатиме, якщо вона поступово позбавлятиме його комфорту.

Бірґіт потрапила водночас у дві пастки: по-перше, думала, що не має права на прояв злісних почуттів. Слухняні дівчатка не бувають злими . По-друге, вважала, що повинна здобувати прихильність свого партнера якимись поступками. Слухняні дівчатка жертвують собою заради інших . «Любов – це… прати його шкарпетки». Бірґіт вірить, що якщо випустить гнів, то Ґергард її точно покине. Так вона приборкує свої погані риси вже роками, тримаючи злість під контролем і побоюючись його втратити. А іншим разом боїться, що Ґергард усе побачить – він може помітити, що насправді дружина не така вже й мила, як намагається вдавати, і тоді точно її покине, тут у неї немає сумніву. Бірґіт знає, як сильно чоловік цінує її приязнь. Вони ж бо не раз обговорювали жінок його друзів, і їй у вухах дзвеніли зневажливі зауваження: «Моніка не пропонує друзям Петера пива чи чогось перекусити. Вона, знай, бурмоче, що після його посиденьок із приятелями їй доводиться прибирати». А як радісно всі навідуються до Ґергарда! Узяти хоча б Інґрід, яка нерідко залишала їм шестимісячну дитину і йшла в кіно. І це тоді, коли її чоловік та його друзі збиралися працювати. Бірґіт була зовсім іншою: вона ні в чому не обмежувала активне товариство, а критика інших жінок стала для неї бальзамом на душу. Зараз же вона вийшла на шлях, щоб саме такою і стати.

Бірґіт вирішила поспілкуватися з обома жінками. Під час розмови ті повідомили, що не завжди були такими самовпевнено-нетактовними і що досі нерідко відчували провину, коли потурали власним інтересам. А втім, обидві досягли того, що їхні партнери почали сприймати їх серйозно. І таку повагу забезпечив саме чітко продемонстрований гнів.

І Бірґіт вирішила частіше захищатися, не брати на себе так багато роботи й відтепер не обходити десятою дорогою конфлікти. Бути милою та безпорадною не дало їй нічого . Вона більше не хоче підкорятися правилам інших. Звісно, шлях непростий, але це перший крок до самоствердження. Годі з неї ствердження інших коштом того, що під тиск потрапляє вона.

«Відповідь» Ґергарда на її нову поведінку важко спрогнозувати. Можливо, він відступить, розгнівається або зрадіє. Якщо він виявить наміри несприйняття чи розлучення, то це передусім реакція на незнайому ситуацію, на яку він не розраховував і до якої не готувався. Якщо сваритиметься, Бірґіт повинна зберігати спокій. Зрештою йому доведеться зіштовхнутися з вимогами, які для нього незвичні. Може статися так, що він відреагує гнівно, безпорадно, сумно чи ображено. Багато чоловіків відчувають страх, коли жінка демонструє сильні сторони, і їхню реакцію на це неможливо передбачити. Важливо знати, що їхня поведінка – результат здивування, і це не має відлякувати жінку. Якщо ви хочете вирватися з такої ситуації, візьміть до уваги:

Жодного страху перед власною злістю!

Жодного страху перед гнівом партнера!

Бути милою нічого не дасть!

Сільвія кипіла від люті. Було за північ, вона поверталася додому з вечірки, присвяченої завершенню комп’ютерних курсів. У будинку горіло яскраве світло, а їй назустріч вибігли обоє її дітей – Олівер (7 років) та Джессіка (4 роки). Найбільше її бажання тієї миті – заревіти, але вона взяла маленьку на руки, а Олівера погладила по голівці. Перш ніж її охопила лють, озвався внутрішній голос: «Ти ж могла повернутися додому раніше». У вітальні сидів Вольфґанґ і спокійнісінько грав із сусідом у шахи. Очевидно, що він навіть не бачив хаосу в кухні та ванній. Обличчя жінки палало гнівом. Вона висварила Вольфґанґа, кричала, висловлювала своє розчарування, що він не зміг вкласти дітей у ліжка і що саме сьогодні йому спало на думку запросити Гельмута пограти в шахи. Він мав би побавитися з дітьми, почитати їм щось і простежити, щоб вони вчасно пішли спати. Раптом вона усвідомила, наскільки голосно репетувала, і зніяковіла через усю цю сцену. І враз вона видалася собі якоюсь дріб’язковою. Що про неї подумає Гельмут? Вона увірвалася до кімнати, немов та фурія. Присоромлена жінка промимрила «мені шкода» і вклала дітей спати.