Бретт Регіна - Будь дивом - 50 уроків, щоб зробити неможливе можливим

Любий син і брат

Маджок Тіїк Мадут

Втрачений син Судану

Знайдений Богом

У кожного з нас є історія про дарунки, яка закінчилася невдало.

Одного зимового дня в наші двері подзвонив хлопчик, який запропонував почистити доріжку від снігу за п’ять доларів. Я не бачила його раніше, тому спитала, чи живе він десь неподалік. Він відповів, що ні, але дуже хоче заробити трохи грошей. Я погодилась, а потім помітила, що в нього нема рукавичок, тоді як надворі було близько семи градусів морозу.

Коли хлопець почав чистити доріжку, я гукнула до чоловіка на другому поверсі:

— У хлопчика, який хоче почистити сніг, немає рукавиць. Можна дати йому твої — ті, яких ти не носиш?

— Авжеж, але не мої улюблені шкіряні, — гукнув у відповідь чоловік.

— Як щодо цих червоно-чорних? — я взяла пару грубих лижних рукавиць.

— Гаразд! — крикнув він, навіть не розчувши, що саме я сказала.

Я віддала хлопчикові рукавиці. Трохи згодом чоловік поцікавився, які саме. А коли я їх описала, він скривився.

— Ти віддала мої улюблені шкіряні?

Ой.

Я хвилювалася з добру годину, аж доки ми не зібралися кудись їхати. І коли вийшли з будинку, то побачили, що він досі чистить наш двір — а його руки в теплі.

Трапляються ситуації, коли ти не розумієш, чи варто щось комусь давати. Майже до кожного з моїх знайомих хоч раз у житті звертався чоловік, який просив п’ять доларів, бо в нього зламалася машина. Поблизу не було авто, а чоловік, отримавши гроші, продовжував просити знову і знову.

Як зрозуміти, коли і як треба допомагати людям? І який спосіб найкращий?

Одного разу я написала колонку про жінку, яку виселяли з дому. Читачі надіслали тисячі доларів — грошей було більш ніж досить, щоб сплатити за квартиру. Але згодом мені довелося відмовити десятьом людям, які просили про допомогу, сказавши, що не зможу розповісти в газеті їхні сумні історії. Їх було надто багато.

Нас усіх бомбардують проханнями про допомогу. Ви допомагаєте глобально чи на місцевому рівні? Робите пожертви для бідних людей, які живуть у Південній Африці або у вашому кварталі? Допомагаєте нужденним родичам чи незнайомцям?

Коли я віддала чоловікові рукавиці, він прочитав мені лекцію про Маймоніда. Цей великий середньовічний єврейський філософ визначив вісім рівнів пожертви, що ведуть до найвищої форми милосердя.

Давати, але неохоче. Давати усміхаючись, але менше, ніж можеш. Давати адекватну кількість, але тільки після того, як тебе про це попросили. Давати, перш ніж тебе попросили. Давати, коли не знаєш, хто цього потребує. Давати анонімно, щоб той, хто приймає дарунок, не знав, від кого це. Давати, коли той, хто дає, і той, хто отримує, не знають одне одного. Дарувати час, освіту або гроші, щоб той, хто це отримує, став самодостатньою особистістю. Дотримуватися старого прислів’я: «Навчи людину рибалити, і вона буде ситою протягом усього життя».

Отже, цілком може бути, що віддати рукавиці — то була не найгірша ідея. А якби то були мої рукавиці…

Моя подруга Сьюзан учила свого племінника мистецтва дарування так: на Різдво вона дала йому 100 доларів; половину цієї суми він міг залишити собі, а другу половину — віддати комусь іншому. У деяких церквах парафіянам видають по 100 доларів і просять знайти креативні способи дарування іншим.

Однієї неділі отець Чарлі Дідрік із католицької церкви святого Варнави в Нортфілді, штат Огайо, роздав 10 тисяч доларів. То були не церковні гроші — їх пожертвував один парафіянин, прочитавши книгу «Завдання Царства Небесного», що її написала подружня пара з Каліфорнії. Вони й самі роздали стодоларові банкноти сотні людей. І кожному казали, що це Божі гроші і їх потрібно інвестувати в Царство Небесне.

Отець Чарлі не знав, що трапиться, коли він відрядить свою паству на святу місію. Чи погодиться хоч хтось? Одного дня він просто поклав до кишені пачку стодоларових банкнот, щоб це з’ясувати.

— Зазвичай, коли люди бачать, як священик іде до кафедри, вони одразу думають, що він знову говоритиме про грошові пожертви, — сказав він парафіянам. — Але сьогодні все буде інакше.

Він помахав грішми в повітрі й попросив усіх присутніх піти і зробити щось творче в ім’я Господа. Діти смикали батьків за рукави, спонукаючи прийняти цей виклик. Утомлені матері схоплювалися зі своїх місць. Охочих було стільки, що гроші швидко скінчилися. Коли ж одна сім’я засмутилася, що вони не отримали завдання, чоловік, який сидів позаду, дістав із кишені сто доларів і дав їм. Ще один чоловік із Джорджії, який приїхав на хрестини, виписав чек на таку саму суму.