Келли Макгонигал - Сила волі

Під мікроскопом: познайомтеся зі своїми двома свідомостями

Усі труднощі, пов’язані із силою волі, — це конфлікт між двома частинами однієї особистості. Щоб упоратися із власними труднощами, опишіть ці дві частини своєї свідомості. Чого хоче ваше імпульсивне єство? А мудріша частина вас? [3] Таку теорію функціонування психіки оформив ще в 1923 році Зигмунд Фрейд. Він виділив три основні структури психіки, згідно з роллю у внутрішньому психічному конфлікті: Воно (Ід) — примітивні інстинкти, наша тваринна сутність; Супер-Его (Над-Я в психоаналізі або Персона в гештальт-терапії) — набір ­наших уявлень про себе, сумління, система цінностей; Его (Я) — цей компонент у структурі особистості відповідає за вибір і прийняття рішень. — Прим. наук. ред. Деяким людям допомагає, коли вони вигадують якісь прізвиська для свого імпульсивного «я»: наприклад, «тістечковий монстр» — якщо частина вашої свідомості завжди прагне негайної насолоди, або ж «критик» — якщо вона завжди скаржиться на всіх і все, чи «лінтюх» — якщо ця ваша сутність завжди все відкладає на потім. Якщо ви дасте ім’я кожній із «версій» себе, то швидше зрозумієте, коли одна з них почне над вами домінувати, а також вам буде легше покликати на допомогу інше, мудріше та сильніше ваше «я».

Хочеться думати, що система самоконтролю — наша найголовніша «сутність», а більш примітивні інстинкти — це ганебні вияви нашого еволюційного минулого. Звичайно, за часів, коли ми ще руками місили багнюку, ці інстинкти допомагали вижити, щоб передати свої гени прийдешнім поколінням. Але нині вони лише заважають нам, шкодять здоров’ю, спустошують банківські рахунки і змушують нас заводити небажані любовні романи, за які потім потрібно вибачатися перед усією країною по національному телебаченню. Ми, цивілізовані створіння, все ще не позбулися впливу наших далеких пращурів.

Але це не зовсім так. Хоч наша система виживання і не завжди працює на нашу користь, було б помилково думати, що нам потрібно повністю здолати свою примітивну сутність. Медичні дослідження випадків, коли пацієнти втрачали ці інстинкти через ушкодження мозку, доводять, яке велике значення мають примітивні страхи та бажання для нашого здоров’я, щастя й навіть самоконтролю. Один із найдивніших випадків стався з молодою жінкою, в якої під час операції, що мала позбавити її від судом, було ушкоджено частину середнього мозку. Жінка втратила здатність відчувати страх та відразу — два найважливіші інстинктивні джерела саморегулювання. У неї з’явилася звичка безконтрольно наїдатися, аж до нудоти, і навіть пропонувати своїм близьким інтимні стосунки. Не надто зразкова модель самоконтролю, правда ж?[13]

Прочитавши цю книжку, ви переконаєтеся, що, якби в нас не було бажань, ми почали б впадати в депресію, якби не боялися — не могли б захистити себе від потенційної небезпеки. Один зі шляхів успішного розвитку сили волі — знайти спосіб ефективно скористатися цими примітивними інстинктами, а не боротися з ними. Нейроекономісти — науковці, що вивчають функції мозку в моменти, коли ми ухвалюємо рішення, — виявили, що система самоконтролю і наші інстинкти виживання не завжди конфліктують. Іноді вони співпрацюють, допомагаючи нам ухвалювати правильні рішення. Уявіть, наприклад, що ви заходите до крамниці, і вам в око впадає якась приваблива річ. Ваша примітивна частина репетує: «Купи це!». Ви перевіряєте цінник — 199,99 доларів. Перш ніж побачите шалену ціну, вам не завадило б серйозне втручання префронтальної кори, що придушило б порив витратити кошти. Та що як ваш мозок реєструє інстинктивну больову реакцію на ціну? Дослідження засвідчують, що саме так і є: мозок сприймає обурливу ціну як фізичний удар у живіт. Інстинктивний шок полегшує роботу префронтальної кори, і вам навіть не потрібно застосовувати вміння «я не буду»[14]. Ми прагнемо зміцнити силу волі і, щоб досягти своєї мети, шукаємо способи використати всі свої людські можливості, не цураючись найпримітивніших інстинктів — від бажання отримати задоволення до потреби відповідати соціальним нормам.

Самоконтроль — найдивовижніше досягнення людства, але не єдине. Нам також притаманна самосвідомість — здатність осмислювати, що ми робимо, та розуміти для чого. Якщо пощастить, також можна передбачити, що саме ми, найімовірніше, зробимо і, поки ми цього не зробили , переосмислити своє рішення. Такий рівень самосвідомості притаманний лише людині. Звичайно, дельфіни і слони теж здатні впізнати себе в дзеркалі, однак досі не доведено, що вони намагаються зазирнути у своє єство, намагаючись себе пізнати[15].