А тепер повернімося до проблеми грошей, які витрачаються на передвиборчі кампанії. Щоби визначити зв’язок між грошима та виборами, незайве було б проаналізувати стимули, що впливають на те, скільки коштів витрачається на передвиборчі кампанії. Уявімо, що ви — людина, яка здатна пожертвувати кандидату 1000 доларів. Найімовірніше, ви дасте ці гроші в одній із двох нижчезазначених ситуацій: в умовах напружених перегонів із майже рівними шансами, коли ви гадаєте, що ваші гроші вплинуть на остаточний результат; або ж під час кампанії, де наперед визначився беззаперечний переможець, і вам хотілося б поніжитися в променях його слави або ж отримати в майбутньому відповідні дивіденди. Кому ви однозначно не дасте грошей, так це явному невдасі. (Спитайте будь-кого з тих кандидатів у президенти, які програють у штатах Айова і Нью-Гемпшир). Тому лідери виборчих перегонів і чинні політики збирають значно більше коштів, ніж кандидати, які грають на довгострокову перспективу. А як же ті гроші витрачаються? Чинні політики й лідери перегонів мають явно більше грошей на свої кампанії, але витрачають їх лише тоді, коли перед ними миготить цілком реальна перспектива програти вибори; інакше навіщо витрачати стратегічні резерви, що можуть стати у пригоді пізніше, коли з’явиться якийсь значно серйозніший і загрозливіший конкурент?
А тепер уявімо двох кандидатів: одному з них притаманна харизма, а другий є менш привабливим. Привабливіший кандидат збирає значно більше грошей і легко перемагає. Але чи справді саме гроші забезпечили йому голоси, чи то була харизма, яка допомогла йому здобути і гроші на кампанію, і голоси виборців?
Це — основне запитання, на яке, однак, важко знайти відповідь. Зрештою, симпатії виборців нелегко піддаються кількісним підрахункам. Як же їх виміряти?
Насправді — ніяк. За винятком одного особливого випадку. Ключовий момент полягає в тому, щоби порівняти кандидата… з ним самим. Тобто Кандидат А, найімовірніше, буде аналогічним Кандидатові А через два або чотири роки. Те саме можна стверджувати стосовно Кандидата В. А тепер уявімо, що Кандидат А конкурував з Кандидатом В на двох виборах поспіль, але в кожному випадку витрачав різні суми грошей. У такому разі, зважаючи на те що симпатії виборців є незмінними, ми могли б виміряти вплив грошей на вибори.
Виявляється, одні й ті самі два кандидати постійно конкурують між собою на кількох виборах поспіль — це ілюструє майже тисяча конгресових перегонів, починаючи з 1972 року. І що ж про такі випадки нам кажуть цифри?
А ось що. Кількість грошей, витрачених кандидатами, фактично не має жодного значення . Кандидат-переможець може скоротити свої витрати вдвічі і втратити при цьому лише 1 відсоток голосів. При цьому кандидат-невдаха, який подвоює свої витрати, може розраховувати тільки на те, що йому вдасться змінити настрої виборців на свою користь лише на той самий 1 відсоток. Для кандидата-політика неважливо, скільки він витрачає; важливо яким він є . (Те саме можна сказати — і це буде сказано в розділі 5 — щодо батьків). Одні політики за своєю сутністю привабливі для виборців, інші — ні, і жодна кількість грошей нездатна тут істотно вплинути на ситуацію. (Пани Форбс, Гаффінґтон та Голісано, звичайно ж, уже добре знають, про що йдеться).
А як же бути з другою половиною вищезгаданого електорального труїзму — що кількість грошей, витрачених на фінансування виборчих кампаній, є непристойно великою? Протягом типового електорального періоду, коли відбуваються вибори до Сенату, Конгресу та вибори Президента, щороку витрачається близько 1 мільярда доларів — і це здається величезними грішми, допоки ви не візьмете на себе клопіт порівняти цю суму з чимось явно менш важливим, ніж демократичні вибори.
Наприклад, таку саму суму грошей американці витрачають щорічно на жувальну гумку.
Перед вами — книжка не про вартість жувальної гумки в порівнянні з вартістю виборчої кампанії, чи про хитрих і шахраюватих агентів з нерухомості, чи про вплив легалізації абортів на рівень злочинності. Так, у ній неодмінно розглядатимуться ці теми та десятки інших тем — від мистецтва виховання дітей до шахрайських схем, від внутрішнього устрою банди злочинців, що торгують креком, і до расової дискримінації на телегрі «Найслабша ланка». Проте йдеться в цій книжці про те, як зняти два-три шари з поверхні сучасного життя й подивитися, що ж там відбувається під ними. Ми поставимо багацько запитань: декотрі — легковажні й пустотливі, а декотрі торкатимуться проблем життя і смерті. Часто відповіді здаватимуться дивакуватими, але (постфактум) і вельми очевидними. Ці відповіді ми шукатимемо в інформації, хоч якою вона надходила б: чи то у вигляді результатів шкільного тестування, чи то у вигляді статистики злочинності в Нью-Йорку, чи у фінансовій документації наркодилера, який торгує креком. Часто ми будемо послуговуватися випадково залишеними інформаційними візерунками на зразок конденсаторного сліду літака високо у небі. Міркувати й теоретизувати на ту чи іншу тему — легке й приємне заняття, до якого зазвичай виявляють схильність представники роду людського, та коли моралізаторство змінюється на чесну оцінку інформації, результатом часто буває несподівано новий і проникливий висновок.
Читать дальше