Питер Сингер - Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж

Організація бітів у «пакети» інформації та налаштування системи на розсилання й отримання (тобто пакетну комутацію) теоретично давали комп’ютерам можливість миттєво передавати інструкції на будь-яку відстань. Автори статті прогнозували, що завдяки належному програмному забезпеченню біти допомагатимуть шукати інформацію в базах даних, друкувати слова, навіть створювати зображення чи показувати відео. Теоретичне підґрунтя згаданих функцій оприлюднили задовго до того, як уперше протестували Інтернет. Не всі тоді усвідомлювали способи застосування нової системи. Коли в 1965 році команда дослідників запропонувала аналогічну ідею компанії AT & T , там її рішуче відхилили. «До дідька! – вигукнув один керівник. – Ми не збираємося запускати конкурента самим собі!»

На щастя, Ліклайдер і Тейлор усе-таки зуміли реалізувати своє бачення комп’ютерів, що обмінюються бітами інформації. Науковці працювали в Агентстві передових дослідницьких проектів (ARPA) Пентагону. Після сюрпризу від запуску першого космічного супутника 1957 року ARPA було створене в 1958-му, щоб підтримувати паритет США з радянськими науково-технічними дослідженнями. Для американських військових потенціал взаємопов’язаної (тоді її називали «інтернетованою») комунікаційної системи полягав у можливості уникнути найбільшого жаху: перспективи ліквідації американського командування Радянським Союзом і його можливості зруйнувати все одним-єдиним ядерним ударом. Але науковців, які працювали в ARPA, більше цікавило інше. З’єднання комп’ютерів могло дозволити розподіляти надзвичайно рідкісний й коштовний тоді ресурс: комп’ютерний час. Мережа могла б рівномірно розподіляти навантаження, щоб полегшити завдання для всіх. Ось чому проект реалізації Міжгалактичної комп’ютерної мережі отримав фінансування. Назвали його ARPANET.

29 жовтня 1969 року ARPANET ввели в дію, коли комп’ютер у Каліфорнійському університеті під’єднали до комп’ютера в Стенфорді. Біти інформації на одній машині розбили на пакети, а потім переслали на іншу машину за допомогою 350 миль орендованого телефонного дроту. Там пакети відтворили в повідомлення. Під схвильованими поглядами науковців на екрані повільно виникло одне слово: LO .

Це зовсім не було початком якогось змістовного вислову, на кшталт Lo and behold («Отакої»), – повідомлення передбачало слово LOGIN . Але система дала збій раніше, ніж передавання було завершене. Тож перше повідомлення в історії Інтернету було помилкове.

гонитва комунікацій

Попри цей збій, досягнення команди ARPANET справді було історичним. Йшлося не тільки про два з’єднані комп’ютери. Команда ARPANET закінчила гонитву, що тривала п’ять тисяч років і повсякчас переформатовувала на своєму шляху війну та політику.

Використовувати комунікаційні технології почали ще в давній Месопотамії 3100 року до н. е., коли слова вперше з’явилися на глиняних табличках. Невдовзі інформацію почали отримувати й передавати як через найдовговічніші відображення в мармурі та металі, так і через менш стійкі рядки на папірусі та папері.

Але не всю інформацію вдавалося безперешкодно передавати. Будь-яку копію потрібно було ретельно виготовити вручну, нерідко траплялися помилки. Наприклад, переписувач міг виготовляти лише максимум дві Біблії на рік. Це обмеження перетворювало інформацію в будь-якій формі на найдефіцитніший товар.

Так тривало впродовж майже чотирьох тисяч років, аж до винайдення друкарського верстата. Хоча набірний шрифт уперше винайшли в Китаї, традиційний мандаринський алфавіт із його 80 тисячами символів виявився надто складним для масового використання. Ось чому в Європі друкарські верстати виникли приблизно в 1438 році завдяки експериментам із набірним шрифтом колишнього коваля Йоганна Ґутенберґа. До 1450 року першодрукар налагодив масове виробництво Біблії по всій Німеччині та Франції. Як і варто було очікувати, тогочасна влада спробувала контролювати цю нову технологію. Монахи та переписувачі, які витратили десятиліття, відточуючи свої техніки копіювання від руки, закликали правителів заборонити друкарство, стверджуючи, що масове виробництво задушить «духовність» процесу копіювання. Проте кампанія зазнала поразки, особливо коли протестувальники вирішили надрукувати власний памфлет на одному з нових винаходів Ґутенберґа. Не минуло й століття, як друкарський верстат став не лише доступним, але й незамінним. Рідкісний колись товар – книжки (близько 200 млн примірників) – тепер ширився Європою.