Ричард Темплар - Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом

Беззаперечно, у такому разі вже ви відповідатимете за неправильні рішення, помилкові судження, непорядні вчинки. Але якщо ви чесно гратимете за правилами, це траплятиметься рідко. А якщо трапиться, то ви сміливо визнаєте це — так само, як мали зробити всі ті, хто визначав вашу долю в дитинстві. Можливо, хтось із них так і вчинив. Ви не будете нікого звинувачувати, оскільки тепер тільки ви відповідаєте за все у своєму житті — як за добре, так і за погане.

Справа не тільки в чесності та справедливості, а й у тому, що працює на вашу користь. Ви коли-небудь помічали, що робить щасливішими тих, хто не боїться відповідальності за власне життя? Вони не почуваються безпорадними жертвами обставин. Звісно, усе контролювати неможливо, і час від часу щось відбувається всупереч нашим намірам і бажанням. Проте, якщо нам удасться контролювати ситуацію, ми зможемо вжити необхідних заходів і все залагодити чи принаймні у свій спосіб побороти негативні наслідки.

Коли ви звинувачуєте інших людей, обставини, то перетворюєтеся на потерпілого, а могли б бути переможцем. У світі повно прикладів, що підтверджують таку думку: якщо ви замислитеся, то знайдете безліч людей, яким у житті було несолодко, проте вони відмовилися від ролі жертви. Це такі легендарні особистості, як Нельсон Мандела і навіть, можливо, дехто з ваших друзів. Чому б вам до них не приєднатися?

ПРАВИЛО 6

Ви самі відповідаєте за власне життя

«Кожен має право на повагу»

Мої діти полюбляють дратувати одне одного — принаймні коли вони засмучені, не в гуморі чи просто втомлені. Це типово для братів і сестер. Багато років тому ми вчинили безглуздо, започаткувавши в родині правило, згідно з яким наклали табу на таку поведінку. Якщо вони усвідомлювали, що їхні дії були неприємними для брата чи сестри, то мали припинити їх. Вам таке рішення може здатися розсудливим — я теж тоді був такої думки, — та діти, як відомо, мають звичку перекручувати правила.

Незабаром я почув між ними розмови, у яких лунали такі зауваження: «Припини свистіти, мені це неприємно. Ти не маєш права мене дратувати» чи «Мене нервує, коли ти кидаєш ніж, не вимивши його від масла. Якщо ти розумієш, що це мене дратує, не роби цього». Так, вони прийняли наше правило і все, так би мовити, «причесали» під нього, а потім нумо використовувати його не обмірковуючи5. Тоді ми опинилися перед необхідністю запровадити ще одне правило, щоб обмежити попереднє: треба бути терпеливими.

Звісно, неможливо припинити суперечки між братами і сестрами, і краще навіть не намагатися. Для їхньої ж користі. Та діти люблять, коли чітко визначено, що є добре, а що погано, а тут не все так однозначно. Річ у тім, що всі ми справді маємо право на шанобливе ставлення, та водночас мусимо поступатися ним, коли інші люди виявляють до нас терпеливість. Інакше все життя перетворюється на безперервні сварки із сусідами, колегами, чиновниками, друзями, членами родини.

Так, я згоден, що ваш сусід мав поговорити з вами, перш ніж обрізати ваше дерево з боку своєї ділянки. Та чи воно і справді так важливо? Наприклад, ваші товариші по кімнаті завжди забувають купити кави, коли та закінчується. Не варто так перейматись — адже перший просто чудовий приятель, а другий завжди дбає про чистоту і порядок навколо. Ви не можете вимагати всього. Для вас так образливо самим купити каву?

Спробуйте поставити себе на чиєсь місце. Вони справді роб­лять ті дратівливі дрібниці через неповагу до вас (у такому разі ви маєте цілковите право протидіяти цьому — сподіваюся, дипломатичним шляхом) чи, може, мають іншу вдачу? Чи просто у вас із ними різні пріоритети та захоплення? Можливо, вони бездумні чи неуважні, та це не має нічого спільного з навмисною зневагою.

А поки ви ще дивитеся на ситуацію чужими очима, поміркуйте над тим, яке враження справляєте на людей ви. Раптом і вам притаманні, хай і дрібні, але дратівливі звички? Чи можете ви також когось нервувати? Не тому, що ви не поважаєте людину, просто ви сприймаєте світ інакше. Це властиво всім нам. Отже, нам, мабуть, слід бути трохи толерантнішими до інших і пробачати їм. Звісно, коли не йдеться про нашого брата чи сестру. Тоді, вочевидь, кожен сам за себе.

ПРАВИЛО 7

Що толерантніші ви до людей, то більше вони шанують вас

5

Даремно я намагався переконати їх, що все це дратує мене, тому вони зобов’язані це припинити.

«Можна вибирати друзів, але не родину»

З цим точно не посперечаєшся, еге ж? На жаль, це один із тих висловів, кинутих мимохідь, що справді здатні знівечити життя та незаслужено позбавити вас усіх сподівань. Звичайно, ви не можете обирати собі родину в буквальному сенсі. Проте здебільшого можете вирішувати, чи стануть вони вам друзями. Навіть коли для цього треба буде докласти певних зусиль, вони варті того. Будь-який психолог скаже вам, що брати та сестри зростають в атмосфері взаємного суперництва. Зокрема, вони змагаються за увагу своїх батьків. Вони роблять усе можливе, аби вирізнитися серед інших і привернути особливу увагу. Це закладений природою еволюційний потяг, якому ми підкоряємося на підсвідомому рівні, а надто в дитинстві.