Барбара Шер - Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш

Раптове потьмарення: до цього у вас був фонтан ідей та планів, а зараз ви наче сільський дурник.

Несподіваний вибух ідей та планів стосовно вісімнадцяти інших мрій, які б ви хотіли втілити спершу. («Боже, я ніколи не була в Європі… Я цілком можу розпочати свій бізнес, коли повернуся звідти».)

Раптова втрата інтересу до вашої мети: вона зачаровувала вас у теорії, але на практиці виявилася нудною і зовсім не призначеною для вас. (Зверніть увагу: прихований страх спробує надурити вас і змусити змінити мету, коли на обрії з’являться перші труднощі. Саме через це так багато з нас починали, але швидко кидали купу різних занять – а не тому, що ми «дилетанти», які не можуть визначитися.)

Несподіване переконання, що ви не маєте тих якостей, котрі потрібні для досягнення певної мети. («Що взагалі змусило мене вважати, ніби я достатньо наполегливий, щоб працювати в торгівлі? Я насправді дуже скромний та сором’язливий».)

Коли страх уражає – відкрито чи під однією зі своїх масок, – що може завадити вам сказати: «Я передумала. Я ще не готова»? Що може зупинити вас, коли ви захочете розірвати всі ваші схеми, запхати їх у кошик для сміття, жбурнути ногою кудись у куток цю книжку й вирішити, що всі оті ігри з метою – лише забавка для власного самолюбства і ви краще натомість станете буддійським ченцем або завагітнієте?

Я покажу, що не дозволить страхові зупинити вас. Усе в цьому розділі. Адже я таки вірю, що покинути мрію й ніколи не дізнатися, на що ви здатні, – це в біса висока ціна за ваш спокій. У вас є право отримати бажане та бути тим, ким ви можете стати, – а це іноді означає, що ви маєте право діяти , навіть коли кожен нерв у вашому тілі волає: «Зупинись!» Секрет полягає в тому, щоб перетворити «першого ворога» на компаньйона, порадника та друга.

Страх – це природний супутник творчої діяльності. Є тільки один шлях уникнути страху – це жити без надії, змін та зростання. Хочете знати, що таке справжня впевненість у собі? Просто згадайте свої відчуття, коли ви робите щось, що вже робили багато разів і можете впоратися з цим із заплющеними очима, як-от зав’язувати шнурки на черевиках. Це і є впевненість у собі, це лише вміння, доведене до автоматизму, дія, виконувати яку навіть нудно. Ви пам’ятаєте, як уперше самі зав’язували шнурки? Ви не почувалися тоді впевнено. Ви нервували, хвилювались і діяли нерішуче. Але ви оволоділи цим умінням і почали рухатися до важливіших речей, де вам знову бракувало впевненості, – таких як арифметика, танці чи керування автомобілем. Це гра, у яку ми граємо. Це закон людського зростання. Чи хотіли б ви більше нічого не робити у своєму житті, крім зав’язування шнурків, аби тільки ніколи знову не хвилюватися?

По-іншому не вийде. Коли ви починаєте рухатись, ви нервуєте. Кожного разу, коли ви пробуєте щось нове, беретеся за те, що справді вимагає напруження ваших можливостей, одним словом, за щось вартісне, – ви будете відчувати невпевненість і сумніви, так само як виклик та радісне збудження. Це здорові відчуття, які називають страхом сцени , і я хочу розкрити вам секрет, відомий усім успішним людям: як жити з цим страхом і любити його. Це гарний друг, який дасть вам знати, що ви на правильному шляху і що ваша справа гідна вас. Упоратися з ним легко, і як тільки ви оволодієте певними простими способами й почнете їх застосовувати, він перетвориться на чисте й радісне хвилювання.

Однак для багатьох із нас страх сцени ускладнюється іншим видом страху, що є глибшим і часто робить нас недієздатними. Я називаю його страхом виживання .

Він найбільш поширений серед «переможців першого покоління» – людей, чиї родини не знали, як підготувати їх до дій. Ті, кого він не вражає, – рідкісні щасливчики, котрі мали велику підтримку і котрим показували, як робляться певні справи, тому вони почали рано здобувати цей досвід. Для них невідомість – це… просто невідомість. За дверима може бути прекрасна дівчина, а може – злий тигр, але вони готові до будь-якого варіанта. Вони вже мали справу з обома. Вони знають, що в екстремальній ситуації можуть покликати на допомогу. Вони відчинять ці двері не абсолютно спокійно – не без прискореного серцебиття, – але таки відчинять, не сумнівайтесь. У них є відчуття безпеки, потрібне людині для ризику та пригод.