Вікторія Горбунова - Записки шкільного психолога

- Зачекайте, - кажу. - Чому я повинна вести дiтей на цю екскурсiю? Навiщо їх взагалi вести до тюрми?

- Вiкуля, - це звернення мене паралiзує, я втрачаю усi можливостi свiдомого опору, вiдчуваючи себе безпорадною дурепою, - будь уважнiша. Ти у наступну п'ятницю ведеш 9-В на екскурсiю у тюрму. Кому, крiм тебе, я можу це довiрити?! Це

ж важливий виховний захiд, його мета - профiлактика злочинностi серед неповнолiтнiх.

Ця сакраментальна фраза завершувалася такою жирною крапкою, що я не наважилася сперечатися далi.

У тюрмi нас зустрiли радо. Я та сiмнадцять обраних дев'ятикласникiв несмiло тупцювали фарбованими коридорами. Мiсцевий екскурсовод у синiй формi показував нам примiщення усiх етапiв ув'язнення. Спочатку вiдстiйник - малесеньке примiщення пiвтора на пiвтора метри з вузенькою лавкою сантиметрiв на п'ятнадцять. Тут засудженi (iнколи по п'ять-сiм осiб одночасно) чекають на так звану прийомку. Далi їх оглядають, здiйснюють ревiзiю речей, миють та розподiляють по камерах. Ми йшли й дивувались: як ув'язненi знаходять свої камери? Коридор довжелезний, всi дверi однаковi, з маленькими квадратними вiконцями - як вирахувати свої? Огледiли камери, вийшли у двiр. Враження такi, немов опинилися у глибокому колодязi: сiре дно, з бокiв обшарпанi стiни. Жодного ув'язненого ми так i не побачили.

Школярi поводили себе, всупереч усiм прогнозам Капiтолiни Михайлiвни, тихо, вiдчувалася нiяковiсть. Хлопцi намагалися жартувати, але якось не пiшло. Лiля Фещенко у першiй же кiмнатi розридалася. Дiвчата пояснили: в неї тут батько вiдбуває покарання.

Вийшли пригнiченi. На вулицi накрапує дощ. Думала поговорити з дiтьми. Не вийшло. На недолуге питання «Ну як?» почула окремi смiшки та вiдчiпне «Нормально».

Авторство проекту пiд назвою «Уроки сексуальної грамотностi» цiлком i повнiстю належить Капiтолiнi Михайлiвнi, завучу з виховання, невтомнiй жницi дидактичної ниви. Якось вона побувала на конференцiї, присвяченiй проблемам статевого виховання пiдлiткiв, i вирiшила запровадити усе почуте в стiнах школи. Виконавцем без права оскарження було призначено мене, шкiльного психолога.

Якби Капiтолiна Михайлiвна запитала мене про доцiльнiсть такого заходу або хоча б натякнула на iдею його впровадження, я б, можливо, i вiдкараскалась. Однак, знаючи мою «вередливу натуру», вона пiшла iншим шляхом. I коли я, нiчого не пiдозрюючи, з'явилася на чергову нараду, то була просто поставлена перед фактом грандiозного задуму. Все органiзували так хитромудро, що я й на хвилину не сумнiвалася у тому, що iдея пропагується мiськвно та повнiстю пiдтримується нашою директоркою. Нi те, нi iнше не могло бути заперечене, тому я вiдповiла «Так точно» i взялася до справи. Значно пiзнiше, за хитрим поглядом та нестерпним кураторством Капiтолiни Михайлiвни, я зметикнула звiдки дме вiтер.

Експериментальним призначили найнеблагонадiйнiший, з точки зору головної виховательки, 9-В. Кожного тижня я мусила збирати дiтей пiсля урокiв i, цитую: «…використовуючи психологiчний вплив, попереджати раннє статеве життя та розповсюдження венеричних захворювань». На моє зауваження про вiдсутнiсть медичної освiти Капiтолiна Михайлiвна притягла швидку допомогу у виглядi шкiльної медсестри, котра й стала моєю спiвучасницею. Спiвучасть передбачала здебiльшого забезпечення спецiальною лiтературою та наочним приладдям на кшталт презервативiв.

Сексуальна безграмотнiсть лiквiдовувалась у звичайнiй шкiльнiй аудиторiї, на дверях якої Капiтолiна Михайлiвна завбачливо причепила табличку з назвою проекту та розкладом роботи. Прикол полягав у тому, що примiщення (одне з небагатьох вiльних у другу змiну) належало 1-Б класу, i ми були вимушенi проводити сексуальний лiкбез в оточеннi розрiзної абетки, розлiнiяної дошки, мудрої сови та iнших казкових героїв. Що вже казати про отетерiлих батькiв першокласникiв, якi ознайомились iз вивiскою на дверях класу, де вчаться їхнi дiти.

Отже, перша зустрiч. Заходжу в клас i бачу: купка дев'ятикласникiв-акселератiв, пiдпираючи колiнами дитячi парти, гигоче із вочевидь непристойного жарту. На дошцi намальована якась каракуля з очима та пiдписом «Вася голубан».

- Привiт, - кажу. - Вася сам портрет зiтре чи залишимо для нащадкiв?