Річард Докінз - Ілюзія Бога

Більша частина інформації, яку можна знайти в усіх чотирьох канонічних євангеліях, походить зі спільного джерела, яким було Євангеліє від Марка або якийсь утрачений текст, найдавніший уцілілий переказ якого міститься в цьому євангелії. Хоч нікому не відомо, хто написав чотири канонічні євангелія, майже з повною упевненістю можна говорити, що їх автори особисто не зустрічалися з Ісусом. Написані ними тексти не можна вважати сумлінними спробами відтворення історичних подій. Це були просто пере-робки уривків зі Старого Заповіту, адже євангелісти щиро вірили, що життя Ісуса – це здійснення старозаповітних пророцтв. Можна навіть зібрати серйозні історичні докази того, що Ісуса просто вигадали. Ця теза не зажила широкої підтримки, але її доводить, серед інших, професор Лондонського університету Джордж Альберт Веллз у кількох книгах, зокрема «Чи існував Ісус?»

Така людина, як Ісус, все-таки напевно була, але поважні біблієзнавці загалом не розглядають Новий Заповіт (а Старий і поготів) як надійний переказ реальних історичних подій. Погоджуючись із ними, я надалі не вважатиму Біблію доказом існування хоч якогось божества. У листі до свого попередника Джона Адамса Томас Джефферсон висловив далекоглядну думку: «Ще настане час, коли таємниче народження Ісуса від надприродної істоти, якою був його батько, із лона незайманої матері опиниться на одному звалищі з легендою про народження Мінерви з голови Юпітера».

Роман Дена Брауна «Код да Вінчі» та знятий на його основі фільм викликали гостру полеміку в церковних колах. Християн закликали бойкотувати фільм і пікетувати кінотеатри, в яких його показували. Його сюжет – чистісінька вигадка від початку до кінця, повністю вимислена небилиця. У цьому сенсі він нічим не відрізняється від євангелій із тією лише відмінністю, що євангелія – це художня література стародавнього світу, а «Код да Вінчі» – нашого часу.

«Ньютон вірив у Бога. Ти вважаєш себе розумнішим за нього, Галілея, Кеплера та інших? Якщо їх та їм подібних вдовольняв Бог, що ти про себе думаєш, заперечуючи його існування?» Не можу сказати, що цей кепський доказ стане від того переконливішим, але деякі апологети додають до списку навіть ім’я Дарвіна, про якого уперто ширяться чутки, хибність яких легко продемонструвати, нібито він уже на смертельному ложі увірував у Бога 72 72 Навіть мені пророкували, що на смертельному ложі я розкаюся за свій атеїзм. Мало того, ці пророцтва лунають із завидною регулярністю (див., наприклад, Steer 2003), кожного разу створюючи ілюзію дотепності та новизни аргументу. Боюся, що для запобігання хибним чуткам, мені доведеться тримати при собі увімкнений диктофон, щоб у випадку смерті захистити свою подальшу репутацію. Лала Ворд до цього додає: «Для чого вся ця морока зі смертельним ложем? Якщо хочеш продатися, зроби це краще зараз, щоб прибрати до рук Темплтонівську премію, а потім виправдатися старечим маразмом». . Розповзаючись, наче міазми, ці чутки походять зі слів такої собі «леді Гоуп» (або «пані Надія»), котра насплітала зворушливу історію про упокоєння Дарвіна, котрий, зіпершись на подушки, нібито гортав Новий Заповіт і в відблисках вечірнього світла визнавав хибність теорії еволюції. У цьому підрозділі я говоритиму переважно про науковців, бо саме їх із легкозрозумілих причин полюбляють згадувати ті, хто розсипається іменами знаменитостей, коли потрібні приклади набожних людей.

Ньютон справді говорив, що вірить у Бога. Мало того, так робили майже всі аж до (що знаменно) ХІХ століття, коли пом’якшилися суспільні та юридичні вимоги щодо зовнішніх проявів релігійності та зросла кількість наукових доказів на користь відмови від релігії. Звичайно, винятки траплялися і з одного, і з іншого боку. Навіть до Дарвіна не всі вірили в Бога, як показав Джеймс Гот у книзі «2000 років невір’я: Знамениті люди, які насмілилися засумніватися». А деякі поважні науковці продовжують вірити й після Дарвіна. Зокрема, немає підстав сумніватися в щирій набожності Майкла Фарадея навіть після того, як він ознайомився з працями Дарвіна. Він належав до сендеменської секти, члени якої сприймали Біблію дослівно (пишу в минулому часі, бо ця секта вже фактично зникла), омивали ноги новонаверненим членам і кидали жереб для з’ясування Божої волі. Фарадей став старійшиною секти 1860 року, через рік після публікації «Походження видів», і помер її членом 1867-го. У науці він займався експериментальною роботою, а його колега-теоретик Джеймс Максвелл також був щирим християнином, як і інший стовп британської фізики ХІХ століття Вільям Томсон (лорд Кельвін), котрий навіть намагався продемонструвати, що еволюційні механізми не здатні пояснити розмаїття життя, адже їм буцімто бракувало часу, щоб його створити. Великий дослідник термодинаміки схибив із розрахунком часу, який мала в розпорядженні еволюція, бо вважав Сонце вогняною кулею, палива в якій вистачить лише на десятки, а не тисячі мільйонів років. Це й не дивно, адже Кельвін не міг знати про існування ядерної енергії. Цікаво, що на засіданні Британської наукової асоціації 1903 року саме серу Джорджу Дарвіну (другому синові Чарльза) випало захищати теорію свого незаслужено обділеного лицарським званням батька та спростовувати коротку оцінку віку Землі лордом Кельвіном, посилаючись на відкритий подружжям Кюрі хімічний елемент радій.