Андрій Кокотюха - Повзе змія

— Ти хочеш піти на похорон?

— Цікаво, чи можна справді хотіти піти на похорон?

— Вибач, можливо, я не так висловився…

— Нічого. Я мушу піти. Розумієш, донедавна в нас були певні стосунки… Вони розладналися не тепер, я помітила ще місяць тому… Просто, як би сказати, не хотіла починати такі розмови першою. Потім пішли непорозуміння з Баглаєм… Словом, ми так і не поговорили. І я не певна… тепер не певна, — їхні очі зустрілися, сліз в її очах Глод не бачив, лише смуток, перемішаний з утомою та відчаєм, — не певна, що ми були аж надто близькі з Романом. Може, не слід так говорити… Тепер, та ще з малознайомою людиною… чоловіком… Спільне ліжко ще не визначає ступінь близькості стосунків, отак.

— Знаєш, — Максим відвів очі, бо розмова починала заходити на слизьке, — я краще промовчу. Ми хотіли пити каву.

— Їсти яєчню із сосисками, бутерброди з сиром. Більше нічого немає, я ж боялася виходити з дому. Може, це дурниці…

— Зовсім ні. Тепер я буду поруч. До речі, поговоримо, як саме я охоронятиму тебе. Баглай знає твою квартиру, ти мусиш врахувати це.

— І що?

— І нічого. Якщо є можливість на деякий час пересидіти в іншому місці, подалі звідси, краще нею скористатися просто зараз.

— Між іншим, це ідея. Причому дуже проста. Дякую, мусила б додуматися раніше.

Олена вперше за останні дні почала почуватися більш упевнено та спокійно.

Даючи безнадійну характеристику існуючій міліцейській системі, Глод не кривив душею, адже собі давно признався — переоцінювати можливості українських правоохоронних органів не варто. Хоча б для того, аби уникнути розчарувань і не займатися самообманом. Але недооцінювати своїх недавніх колег він теж не збирався. Максим навіть не уявляв, приймаючи ванну в квартирі Олени Суржі після сніданку, зробленого в чотири руки, наскільки він близький до істини у своєму бажанні оцінювати систему об’єктивно. Адже саме сьогодні, десятого жовтня, система довела: при бажанні вона може працювати досить ефективно.

Власне, в людському мурашнику Києва Богдана Баглая вирахували не якісь конкретні люди, котрих можна назвати на прізвище, відзначити в наказі, виписати премію в розмірі місячного окладу та згадати в газеті.

Його знайшла система.

За три доби пошуків у різних районах міста було в той чи інший спосіб перевірено кількасот приватних осіб, що здають кімнати, квартири та навіть будинки в приватному секторі не через посередництво фірм і агенцій нерухомості, а самостійно — або подаючи приватні оголошення, або взагалі за допомогою знайомих, таких самих приватних осіб. Формально при бажанні в кожному такому випадку можна розгледіти порушення закону і як мінімум оштрафувати за несплату податків. Та всі в державі прекрасно розуміли бажання безробітного, бюджетника чи пенсіонера заробити зайву копійку на достойне існування і при цьому зберегти зароблене повністю, не відслинюючи щомісяця посередникові та податковій. Тому власників житла зайвий раз шугонули, бо в цьому випадку міліцію цікавили лише особи квартирантів.

За три доби в такий спосіб затримали трьох злочинців, що перебували в розшуку не перший місяць, а один, який убив свого компаньйона по бізнесу в Рівному, майже рік. У восьми квартирах квартиранти влаштували наркопритони. У двох кавказці облаштували перевалочні бази для в’єтнамців, лаосців, індусів та камбоджійців, яких переправляли транзитом через Україну. У трьох накрили борделі, в одній, двокімнатній, трійця молоденьких повій з Донбасу примудрялася четвертий місяць приймати клієнтів, а на Троєщині виявили кубельце, обладнане п’ятдесятитрьохрічним професором із Могилянки для інтимних зустрічей з коханцями. Батько двох синів чверть століття приховував від дружини свою справжню сексуальну орієнтацію. Словом, по всьому Києву йшли з широким волоком. У такий спосіб Баглай рано чи пізно мусив потрапити в сіті.

Це сталося вранці десятого жовтня. Дільничний та опер із Дарницького райвідділу подзвонили в двері квартири такої собі громадянки Бабич Галини Миколаївни, що працювала сестрою-господаркою у районній лікарні. За відомостями дільничного, однокімнатну квартиру доньки вона здавала. Донька вийшла заміж, у чоловіка була власна двокімнатна. Шлюбу не вийшло, подружжя розлучилося, житлову площу поділили через суд, розміняли двокімнатну на дві по одній. Донька Галини Бабич разом з її донькою, тобто онукою Галини Миколаївни, перебралася жити до матері. Її однокімнатну на вулиці Малишка, в семи хвилинах ходу від метро, вирішили здавати за сто двадцять доларів на місяць.