Андрій Кокотюха - Повзе змія

…Коли оперативники доправили понурого Едика Моніна до своєї «контори», Сташенко дізнався новину, яка, власне, мало кого потішила, але на яку в принципі можна було чекати. Бармен із «Глорії» пам'ятав п’яного хлопця, котрий стояв біля стійки і щось говорив по мобільнику. Базікав недовго, замовив собі ще сто грамів, потім опустив голову на стійку; тоді бармен гукнув його друзів, ті, так само підпилі, підхопили хлопця під руки і вийшли на повітря. Їх було четверо, заходять частенько, принаймні пики знайомі. Але кого як звати, бармен сказати не міг. Кожного ханурика на ім’я знати — забагато честі.

Прочитавши свідчення затриманого Моніна, бармена та ще кількох постійних відвідувачів «Глорії», опитаних операми на місці, та підбиваючи підсумки, майор Калита нюхом чув — Монін навряд чи реально причетний до всього, що відбувається довкола зникнення приватного підприємця Руслана Микитенка, котрий під вивіскою своєї фірми займався скупкою та перепродажем краденого. Своїм затриманням цей хлопець нехай завдячує знайомству з таким собі Ігорем Рожновим, у якого з невідомих причин опинився мобільний телефон зниклого.

Лаяти Сташенка Калита не збирався. Ще чого бракувало — адже він сам домігся, щоб капітана перевели з районного відділення, де він топтав землю в розшуку, до «шістки», причому до нього у відділ. Сташенко часто ставав у пригоді, коли під час допиту розігрувалася відома вистава на тему «добрий мент — злий мент». Капітан не грав злого — він справді таким був, і задля користі справи Калита волів нацькувати його на кого треба. Звичайно, дозволеної законодавством межі Сташенко майже ніколи не переходив, зате в рамках чинного законодавства розвертався в усій красі. Затримання Едика Моніна на другу добу розшуку мало свої переваги. Якщо начальство поцікавиться ходом справи, можна показати результат — затриманого, котрого небезпідставно підозрюють у зв’язках із можливими злочинцями. І потім, цей Монін не обов’язково така вже невинна вівця. Поки що не доведено, що його знайомство з Рожновим і його приятелями таке вже поверхове.

Нічого, вирішив Калита. Нехай посидить чувачок. Зрештою, переночувати в тюремній камері, на його глибоке особисте переконання, хоча б раз у житті мусив кожен, навіть неповнолітній. Щоб не хотілося знову в камеру потрапити. Виховна мета.

— Що по Рожнову?

— Ось, тут усе написано.

— Я читати буду? — щиро здивувався Калита.

Старлей Притула, котрого він відрядив на адресу до Рожнова, працював у «шістці» вже понад рік. Особливих претензій до нього ані він, ані вище керівництво не мало: хоч іноді й помилявся, та вправлявся з роботою так само, як інші. Отримував догани, подяки, навіть грошові премії нарівні з усіма, і якщо група попрацювала добре, поділяв загальний успіх, а коли погано, неоперативно, отримував не більше за інших, навіть іноді менше, бо в «бандитському» відділі валити все на молодшого якось не прийнято. Але думки старлея Андрія Притули обганяли його слова. Він не був аж таким великим мастаком говорити, вірніше — доповідати про зроблене. Ховався за протоколами допитів та пояснювальними записками. Власне, поки що від нього красномовства ніхто не вимагав, бо для того, щоб колоти обкурених шпанят, котрі гуртом із одним на всіх кухонним ножем нападали на квартири та комерційні кіоски, не потрібен був великий словниковий запас. Саме для таких справ Калита і тримав Притулу. Він вважав це раціональним розподілом праці.

На управління у справах боротьби з організованою злочинністю скидали всілякий мотлох, котрий нагадував за зовнішніми ознаками озброєну бандитську групу. Це могли бути ті ж таки неповнолітні наркомани з кухонним ножем, а могла виявитися й серйозніша команда, з пістолетами, автоматами, гранатами, навіть кулеметами і гранатометами. Тож, аби не розмінюватися на дрібниці, Калита чітко визначив для себе, кому і яке завдання ставити. Головорізи з автоматами не по зубах Притулі, зате гопників він виловлював справно і спритно. У парі з ним працював такий самий старший лейтенант Деревій, отже, так званий «дрібний» бандитизм, як його іменував Калита, був, як то кажуть, під контролем. Звичайно, в разі потреби будь-яку групу можна посилити, та поки що старші лейтенанти більш-менш успішно справлялися, і за рік в активі кожного нараховувався десяток серйозних як на їхню кваліфікацію розкритих справ, хоча «глухарів», скажемо відверто, теж висіло на кожному немало.