Роберт Гейзен - Історія Землі

Неодноразові припливні потрясіння відкладали, але не могли зупинити процес затвердіння світів. Через декілька мільйонів років після Потужного вибуху поверхня і Землі, і Місяця стала твердою чорною породою. Земні припливи – деформація твердих порід – усе ще не були чимось дріб’язковим у ту давню пору, проте вони вже не скидались на могутні щоденні припливи моря магми, які відбувалися в минулому.

Місяць залишається сяйливим нагадуванням, що космос – це місце, де творення тісно пов’язане з руйнуванням. Навіть сьогодні ми не застраховані від нищівних космічних зіткнень: час від часу орбіту Землі перетинають астероїди-вбивці та комети. Мільйони років тому один величезний камінь вбив динозаврів; через мільйони років інша велика брила теж неминуче знайде свій прихисток. Якщо нашою першочерговою спільною метою є виживання людства, то незайвим буде пильне спостереження неба, адже наш найближчий космічний сусід безгомінно свідчить: хоча зазвичай зміни поступові та поблажливі, все ж бувають дуже погані дні.

За довгу історію Земля перетерпіла чимало змін. Безсумнівно, найбільш руйнівним виявився Потужний удар, а його наслідки, очевидно, щонайбільше вплинули на процес формування Місяця. Однак такий результат – утворення величезного Місяця, що обертається довкола планети, переповненої леткими речовинами, – аж ніяк не є якимось неминучим наслідком законів фізики та хімії. Якби події під час того древнього зіткнення Землі та Тейї розгорталися дещо в інший спосіб, картина місячного формування набула б абсолютно інакшого вигляду. Якби під час удару Тейя прицілилася краще і удар був би лобовим і точно у центр, більша частина маси Тейї стала б частиною Землі. Вірогідніше за все, у нас би не було супутника, тому що Тейя та Земля об’єдналися би в масивніший безсупутниковий світ. А якби Тейя не влучила в Землю, її орбіта настільки змінилася б, що планета рушила б або до Венери, або до Марса і, вірогідно, більше ніколи не опинилась по сусідству із Землею. Якби ж зіткнення було ще більш кутовим, то розміщення розпорошених уламків призвело б до утворення безлічі менших за розміром супутників, які прикрашали б нічне небо Землі.

Випадок відіграє неабияку роль у нашому мінливому космічному сусідстві. Історія Сонячної системи – це довгий перелік ударів та промахів. Астероїд, який приклався до загибелі динозаврів, теж міг пролетіти повз, уберігши тиранозаврів та їхніх нащадків, які могли б існувати ще десятки мільйонів років. Можливо, головаті птахи розвинули б інтелект і перетворилися б на летючих майстерників. Можливо, слабосилі дрібні ссавці із тієї довготривалої мезозойської ери нічого й не досягли би. Зовсім незначна зміна приготувала б для Землі абсолютно інший шлях.

Проте дещо в космосі все ж неминуче та обумовлене. Утворення колосальної кількості протонів і електронів та відповідного числа водню і гелію було запрограмоване у всесвіті з моменту Великого вибуху. Формування зірок стало невідворотнім наслідком наявності великої кількості водню та гелію. Об’єднання решти елементів в процесі реакцій ядерного синтезу та утворення наднових так само було обумовлено формуванням багатих на водень зірок. А поява й еволюція усіляких цікавих планет, схожих на Землю, Марс, Юпітер та безліч інших типів, на орбітах далеких зірок, які зараз вдається відкрити, відбувся в результаті синтезу всіх тих хімічних елементів, про які йшлося вище.

Тож для пост-Тейїстичної Землі настав буремний час остигання та самоорганізації. Яким же був той новонароджений світ? Геологи охрестили перші 500 млн років існування Землі гадейським еоном через пекельні умови того часу [8] Назва походить від імені давньогрецького бога підземного світу Гадеса, також відомого як Аїд, Аїдоней, у римлян – Плутон. . Роздуми щодо цієї назви породжують вражаючу картину Землі в той час її існування: сірчані випари вулканів, ріки вогняної лави та безупинне бомбардування астероїдами і кометами безперервно руйнували поверхню планети. Втім, надзвичайно важко описати в деталях, що саме відбувалося на Землі в перші сотні мільйонів років, адже ми не маємо жодних достовірних даних.

Про походження Землі багато дізнаємося з детальних свідчень Сонячної системи – Сонця та міріад об’єктів, які пов’язані з ним силами гравітації. Десятки тисяч метеоритів дозволяють зазирнути за лаштунки процесів формування планетезималей. Особливості створення Місяця можна відшукати в місячних породах та ґрунті. Проте не збереглося нічого, що могло б розповісти нам про перші моменти існування Землі, принаймні нічого на її поверхні. Ані уламка гірської породи, ані зернини мінералу.