Роберт Гейзен - Історія Землі

Польоти до Місяця за програмою «Аполлон» значною мірою змінили планетознавство. Звісно, вони стали неперевершеним зразком високої технологічної майстерності та й приводом для хвастощів Америки. Безсумнівно, вони спричинили колосальний ріст військово-промислового комплексу. А також сприяли численним інноваціям, починаючи від міні-комп’ютерів і до полімерів та напою Tang , дохід від цих рушіїв економічного розвитку міг вже в рази окупити 20 млрд доларів, витрачених на космічні програми. Не дивно, що національна гордість та гонитва за «височиною», а не прагнення розвинути селенологію були першочерговою метою цих дорогих та небезпечних перших досліджень Місяця.

Навіть за таких обставин важко переоцінити вплив програми «Аполлон» і здобутих нею результатів (передусім зразків порід, що наче скарби лежали на Місяці) на моє покоління геонауковців. Упродовж усієї історії людства Місяць був вабливо близько, на відстані менш ніж чотириста тисяч кілометрів. У погожий літній вечір, коли на небі починає багряніти повний Місяць, здається, наче ви можете дотягнутися і вхопити його. Проте у нас не було зразків – нічого, що могло підказати, з чого ж був зроблений Місяць, або ж коли чи де це сталося. Отримавши партію зразків місячних порід, уперше в історії людства ми змогли буквально доторкнутися до Місяця (сьогодні це може повторити відвідувач Смітсонівського музею).

Уперше я в буквальному сенсі вдихнув запах місячних зразків узимку 1969—1970 рр., коли був студентом старших курсів Массачусетського технологічного інституту (МТІ), менше ніж за півроку після історичної місії Аполлон-11. Декорації, так би мовити, були розставлені за декілька місяців, 24 липня 1969 р., коли на Землю повернулися ті, хто першими ступили на Місяць. На зорі вивчення Місяця, щоб уникнути зараження інопланетними мікроорганізмами, для астронавтів та отриманих зразків встановили суворий карантин. Тож тільки-но модуль приводнився в Тихому океані біля Гаваїв, тільки-но Ніл Армстронґ, Базз Олдрін та Майк Коллінз потрапили на американський авіаносець «Горнет», астронавти разом із безцінними двадцятьма кілограмами гірських порід та ґрунту, привезеними додому з космосу, були герметично закриті в Мобільній карантинній базі НАСА. Із Гаваїв вони були транспортовані до міста Г’юстон, у новостворену Місячну приймальну лабораторію, і де дослідники космосу, і зразки залишалися ізольованими впродовж майже трьох тижнів – на випадок, якщо щось дійсно небезпечне потрапило з ними на Землю.

Протягом наступних трьох років польоти за програмою «Аполлон» відбувалися один за одним. Аполлон-12 під назвою Intrepid (« Безстрашний» ) з астронавтами Чарльзом Конрадом-молодшим та Аланом Біном торкнувся поверхні Місяця 19 листопада 1969 р., а тижнем пізніше вони повернулися, узявши із собою близько 32 кг місячних гірських порід та ґрунту, і їх хутко помістили до Карантинної бази в місті Г’юстоні. За щасливою випадковістю науковий керівник моєї дисертації, винятково розумна та енергійна людина Девід Воунз, був членом Науково-дослідницької групи з питань попереднього вивчення місячних зразків, здобутих Аполлоном-12. Для цієї маленької когорти науковців, можливість старанно дослідити другу партію цінних місячних зразків, використовуючи новітній арсенал аналітичних машин, стала дивовижною пригодою. Фахом Дейва була петрологія магматичних порід – дослідження походження гірських порід, які утворюються із магми. Усі породи з експедицій Аполлон-11 та Аполлон-12 були магматичного походження, тож Воунз потрапив у геологічний рай.

У певному сенсі завдання це було не з легких, адже доводилося сидіти під замком більшу частину місяця разом із декількома іншими завзятими науковцями, і на всіх тиснула необхідність отримати неспростовні дані з найцінніших та найзнаменніших зразків гірських порід, які коли-небудь знаходили. Проте, водночас, бути серед перших людей, які триматимуть у руках породи та ґрунт з іншого світу – космічну матерію, яка раз і назавжди відкриє нам походження Місяця – було навдивовижу захопливо.

Уперше я зміг зблизька побачити Місяць, коли Дейв повернувся до МТІ. Пригадую, як двері ліфта відчинилися на дванадцятому поверсі Зеленого корпусу. Там стояв Дейв, невисокий і в окулярах, а під боки його підпирали двоє здоровецьких озброєних федеральних агентів у формі. Вони охороняли місячні зразки, які на той момент на ринку колекціонерів мали би коштувати мільйони. Звітувати треба було за кожний міліграм. Дейв виглядав втомленим та знервованим; він давно не з’являвся в інституті, перебував під пильним оком охорони і в нього все ще була робота, яку треба було завершити.