Олексій Геращенко - Цікаво про фінанси

Невеликі відмінності і переваги обумовлюють абсолютно різні результати. Уявімо собі, що є дві країни, які перебувають приблизно на одному рівні розвитку і забезпечують схожий рівень добробуту своїх громадян. Завдяки ефективнішій організації економіка однієї країни росте на 3 % в рік, а другої – на 2 %. Здавалося б, різниця в 1 % мінімальна і не так багато важить. Але історія оперує довгими періодами. Як сильно відстане країна з нижчими темпами зростання, скажімо, через сто років?

Перша країна виросте за сто років як (1 + 3 %)100 = в 19,2 раза. Друга країна: (1 + 2 %)100, або в 7,2 раза. Розрахунки показують, що друга країна відстане в 2,65 раза. Це як різниця між Німеччиною і Болгарією, наприклад.

Невеликі відхилення від оптимального шляху накопичуються у вигляді втрат і, врешті-решт, призводять до глобального відставання.

Очевидний прямий шлях, на жаль, часто буває дуже далеким від оптимуму. Не варто сприймати економіку надто тривіально, вона має свої неочевидності й парадокси. Багато з них відкриються для вас у цій книжці.

Маркс і привид комунізму, що бродить по Європі

Ідеї Адама Сміта передбачили буржуазні революції, що сприяли неабиякому розвитку продуктивних сил. Зміна суспільних відносин, в яких найбільш активні та діяльні особистості користувалися перевагами промислової революції, дала величезний поштовх як економічному розвитку, так і глобальній несправедливості.

Власники капіталу повністю використовували переваги й можливості, що відкривалися перед ними. Але за значного економічного зростання з’явилася вкрай велика відмінність у добробуті різних верств населення.

Несправедливість. Про неї Адам Сміт не особливо замислювався, він говорив про сумарне зростання добробуту. Водночас тотальна нерівність представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативні ідеї.

Взявши за основу трудову теорію вартості Адама Сміта і гегелівський філософський принцип історичного розвитку суспільства, Карл Маркс народжує великий труд, який сміливо можна зарахувати до найвпливовіших у розвитку людства.

Логіка Маркса полягає в такому.

Що є додана вартість? Ми взяли дошки, цвяхи і зробили з них стілець. Цей стілець має додаткову вартість, яку створила людська праця. Наприклад, дошки і цвяхи коштували 10, а готовий стілець – 25. Тобто 15 створено людиною, а поділено між нею (зарплата) і капіталістом (прибуток).

Маркс вважав, що таке привласнення результатів чужої праці є несправедливим.

– Але ж робітник використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капіталістові.

– Правильно, – відповів Маркс. – Ці засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створені працею робітників, а капіталіст їх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартість.

– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.

– Земля робить свій внесок у створення вартості, як і праця людини. Оскільки людина землю не створювала, то і привласнити собі цю частину вартості не може.

Маркс також гадав, що крах капіталізму неминучий.

Його ідеї були настільки чіткі й логічні, настільки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцінити. Водночас будь-які ідеї, перетворюючись на ідеологію, стають небезпечними.

Так, про французьких «марксистів» 70-х років XIX століття він сам говорив з іронією: «Я точно знаю, що я не марксист».

І все-таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його ідеях суспільство не відбулося?

Насамперед він не взяв до уваги інші чинники – підприємницьку ініціативу і людську винахідливість. Часто сама ідея, ініціатива стають важливішими, ніж продукт. Проблема марксизму – у відсутності націленості на прогрес. Ми можемо оцінити фізичну працю, але як оцінити внесок геніальної ідеї, яка потім стала продуктом? У сучасному світі це ще очевидніше. Якщо ми віримо, що той чи той бренд символізує надійність, то готові заплатити за це додаткову ціну. Якщо втрачаємо віру, то і вартість падає. По суті, ми самі наділяємо продукт цінністю. Наша ірраціональна основа виявляється сильнішою за аналітичний підхід до визначення вартості. Маркс не міг припустити, що написи Sony або Toyota самі по собі можуть «продавати» техніку або автомобіль дорожче. Уявіть собі два однакових автомобіля. На їхнє виробництво витрачено однакову кількість праці. Але один в силу належності до відомого бренду коштує більше. Віддати цю додаткову вартість працівникам? Це буде несправедливо – одні за свою роботу отримають оплату вище, ніж інші за таку саму. Чи не віддавати їм, а віддати «творцям бренду»? Це не фізична робота, де є чіткий результат. Оцінити, хто саме і як саме впливає на цінність бренду, проблематично. А як оцінити внесок підприємця, який створив і реалізував ідею?