Філіпп Деттмер - Дивовижний імунітет. Про антитіла, інфекції та інші цікавинки імунної системи

Тому під час написання цієї книжки мені довелось обережно танцювати між обома цими проблемами, намагаючись їх оминути. Я користуватимуся звичайною людською мовою й застосовуватиму складні слова лише тоді, коли це знадобиться. Опис процесів та їхніх взаємодій спрощуватиму, де це можливо, однак залишаючи його максимально наближеним до наукового. Складність різних розділів книжки неоднакова. Серед них є такі, з яких ви отримуватимете чимало інформації, а є й простіші для сприйняття, щоб трохи розслабитися. Час від часу я узагальнюватиму те, про що ви дізналися. Хочу, щоб ця книжка допомогла кожному зрозуміти власну імунну систему й на додачу трохи розважитися. Оскільки всі ці складність і краса тісно пов’язані з вашим здоров’ям і виживанням, ви навчитеся чогось справді корисного. І коли наступного разу захворієте, то, сподіваюся, зможете поглянути на власний організм інакше.

Додам обов’язкове застереження: я не імунолог, а науковий комунікатор та ентузіаст вивчення імунної системи. Джерела й коментарі з рекомендаціями щодо глибшого ознайомлення з темою можна знайти наприкінці книжки. Вона не зможе задовольнити кожного імунолога – очевидно, що є багато різних ідей і концепцій щодо подробиць роботи імунної системи. Є й багато розбіжностей між думками науковців, які дотримуються різних ідей. (Саме так працює наука!) Наприклад, деякі імунологи вважають певні клітини рудиментами, а інші впевнені, що вони мають вирішальне значення для нашого захисту. Тож ця книжка, наскільки це можливо, базується на бесідах із науковцями, на сучасній літературі, яку використовують для викладання імунології, та на наукових публікаціях.

Звісно, колись у майбутньому ця книжка потребуватиме оновлення.

І це насправді чудово! Імунологічна наука – динамічна сфера, де відбувається багато дивовижних речей, і різні теорії та ідеї змінюють одна одну. Ця наука жива, і в ній досі стаються великі відкриття. Це добре, бо ми дізнаємося більше про себе та світ, у якому живемо.

Отож, перш ніж ви розпочнете вивчати, як працює наша імунна система, визначимо передумови, на які треба спиратися: що таке імунна система, у якому контексті вона працює та які саме клітини виконують таку важливу роботу. Опанувавши ці основи, ми дослідимо, що відбувається після поранення та як імунна система кидається нас захищати. Далі дізнаємося про найуразливіші частини організму й побачимо, як він намагається захиститися від тяжких інфекцій. І нарешті, розглянемо різні імунні розлади, як-от алергія та аутоімунні захворювання, та обговоримо, як можна поліпшити власну імунну систему. А тепер дозвольте мені почати розповідь.

Історія імунної системи розпочалася майже три з половиною мільярди років тому водночас із зародженням самого життя в якійсь дивній калюжі на не надто сприятливій за життєвими умовами планеті. Невідомо, чим займалися ці перші живі істоти та як їм велося, але ми знаємо, що дуже скоро вони вороже налаштувались одна до одної. Якщо життя здається вам тяжким, бо треба рано вставати, щоб підготувати дітей до нового дня, або ваш гамбургер не дуже смачний, то перші живі клітини на Землі багато чого розповіли б вам про справжні життєві труднощі. Коли їм довелося вигадувати, як із речовин навколо себе добути потрібну для існування енергію, деякі з них пішли найкоротшим шляхом. Навіщо завдавати собі клопоту й самотужки виконувати нелегку роботу, якщо можна просто вкрасти все потрібне в когось іншого? Робили це кількома способами. Наприклад, ковтали когось цілком або робили в ньому дірки й висмоктували нутрощі. Однак це було небезпечно, і замість того, щоб дістати дармові харчі, нападник міг стати їжею потенційної жертви, особливо більшої та сильнішої. Можна було отримати бажане й із меншим ризиком для себе – потрапити комусь у черево й уже там розслабитися. Харчуватися тим, що їсть він, і почуватися захищено в його теплих обіймах. Начебто добре, якби це не завдавало жахливих страждань господареві.

Оскільки важливою стратегією виживання стало отримання всього потрібного для існування від інших, то на еволюційну потребу перетворилася здатність захищатися від подібних кровопивць. Так мікроорганізми змагалися поміж собою протягом наступних 2,9 мільярда років, удосконалюючи обидва типи зброї – для нападу та для захисту. Якби ми мали машину часу, щоб помилуватися їх боротьбою, то картина не видалася б надто цікавою. Ми не помітили б нічого, крім тонких плівок бактерій подекуди на вологому камінні. Перші кілька мільярдів років Земля була доволі нудним місцем. Поки життя не зробило найбільший і найскладніший за всю свою історію стрибок.