Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

Хід був холодний, темний, вогкий, низький та тісний; бідолаха Жаба тремтів і від страху перед тим, що його чекало, і від того, що змок до нитки. Ліхтар миготів десь далеко попереду, і в цій темряві Жаба мимоволі трохи відстав. Раптом він почув Щурів застережливий окрик: «Поспішай, Жабо!» — і його охопив жах: він боявся, що залишиться сам у непроглядній пітьмі, тож так «поспішив», що повалив Щура на Крота, а Крота на Борсука. Вийшла така собі мала купа. Борсук подумав, що на них напали ззаду; в тій тісняві годі було орудувати ломакою чи шаблею, тому він вихопив пістолета й мало-мало не пустив кулю в Жабу. Коли ж дібрав, що сталося насправді, то, певне ж, знову розлютився й сердито кинув:

— Ні, досить з мене цього осоружного Жаби! Хай залишається тут!

Жаба заскиглив, а Щур та Кріт пообіцяли наглядати за ним, щоб він поводився як належить, і Борсук зрештою погодився. Загін рушив далі, але тепер Щур забезпечував тил, міцно тримаючи Жабу за плече.

Так вони посувалися майже навпомацки, нашорошивши вуха, тримаючи лапи на пістолетах. Аж ось Борсук проказав:

— Тепер ми напевне майже під Теремом Жаб.

І тоді вони раптом почули — нібито десь дуже далеко, а водночас мовби просто над головою — якийсь безладний гамір, наче там цілий гурт щось вигукував, співав, тупцював по підлозі й гупав по столах. Знервований Жаба затрусився від страху, але Борсук спокійно промовив:

— Ну й розгулялися ті тхори!

Підземний хід поволі піднімався вгору. Вони пробралися ще трохи вперед, і тут гвалт зненацька вибухнув знову прямо над ними, і його тепер чути було дуже ясно.

— У-р-а-а! У-р-а-а! У-р-а-а! — пролунало зовсім близько, а тоді почувся тупіт малих ніг та дзенькіт келихів, що їх рвучко ставили на столи.

— Он як їм весело! — сказав Борсук. — Ходімо!

Звірята рушили далі, поки хід нарешті скінчився; вони

спинилися перед лядою до комори-буфетної.

У бенкетній залі був такий шарварок, що вони вже не боялися, що їх почують.

— Ану, хлопці, ра-азом! — гукнув Борсук, і вони вчотирьох, навалившись плечима на ляду, підняли її. Підсаджуючи одне одного, звірята вилізли до буфетної. Тепер від зали, де безтурботно бенкетували вороги, їх відділяли тільки тонкі двері.

Тим часом у залі зчинився зовсім уже оглушливий галас. Потім радісні вигуки й

тупотіння трохи вщухли, і можна було розібрати чийсь Один голос:

— Не затримуватиму довго вашої уваги (схвальне пожвавлення), але перш ніж я опущу своє сідало на його сідало (веселий гамір), хочу сказати кілька слів на честь нашого люб’язного хазяїна пана Жаби. Ми всі знаємо Жабу! (Голосний сміх.) Доброго Жабу, чесного Жабу, доброчесного Жабу! (Захоплений вереск.)

— Пустіть мене до нього! — Жаба аж заскреготів зубами.

— Зажди хвилиночку! — ледве втримав його Борсук. — Усім приготуватися!

— ...дозвольте мені заспівати вам пісеньку, — говорив далі той самий голос, — яку я склав про Жабу (тривалі оплески).

І тоді Головний Тхір — бо то був він — завів тонко і верескливо:

Ішов Жаба напідпитку,

Ще й по вулиці гуляв...

Борсук випростався, міцно схопив свою дебелу ломаку обома лапами, обвів поглядом товаришів і вигукнув:

— Пора! За мною!

І навстіж розчинив двері.

Лишенько!

Яким скавчанням, вискотом та писком сповнилася зала!

І не дивно, що перелякані тхори шмигонули мерщій під столи чи пострибали мов навіжені у вікна! Не дивно, що куниці метнулись у нестямі до каміна та й позастрявали в димоході! Не дивно, що столи та стільці поперекидалися шкереберть, а скло й порцеляна брязнули скалками на підлогу — бо невимовна паніка охопила всіх тієї жахливої миті, коли четверо Героїв увірвалися сюди як гнівні месники! Могутній Борсук з настовбурченими вусами, чий величезний кийок з! свистом розтинав повітря; Кріт, чорний та зловісний, який розмахував міцним дрючком і вигукував моторошний бойовий клич: «Вперед, Кроти!!!»; Щур, завзятий і нестримний, чий шабельтас аж розпирало від зброї усіх розмірів та зразків; осатанілий Жаба, який від люті за ображену гідність роздувся так, що став удвічі більший за самого себе, носився по кімнаті й вибухав страшними прокльонами, від яких у ворогів холонули печінки!

— «Ішов Жаба напідпитку»! — верещав він. — Зараз ти у мене нап’єшся! — І посунув прямо на Головного Тхора.

їх було тільки четверо, але нажаханим тхорам видавалося, що всю залу заповнили потвори — чорні, сірі, брунатні, жовті; вони застрашливо гикають і розмахують велетенськими ломаками: і тхори навіть не подумали боронитися — кинулися, розпачливо зойкаючи, тікати в різні боки, через вікна, димохід — аби лише уникнути тих жахливих дрючків.