Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

Миля за милею лишалися позаду, і Жаба вже почав обмірковувати, що б то замовити собі на вечерю, коли помітив, як машиніст занепокоєно висунувся з будки й уважно прислухається до чогось. Потім виліз на тендер і став дивитися кудись назад; тоді повернувся до будки й сказав Жабі:

— Дивно. Наш поїзд — останній, що йде сьогодні в цьому напрямку, але можу заприсягнути, що чув позаду ще один поїзд!

Жаба враз припинив своє легковажне кривляння. Він знову спохмурнів і посмутнів, а тупий біль у попереку передався в ноги й примусив його пошукати місця, де б сісти, відкинувши всякі думки про найближче майбутнє.

На той час уже зійшов ясний місяць, і машиніст, що знову виліз на тендер, добре бачив колію позаду досить далеко. Невдовзі він озвався:

— Тепер ясно бачу! То паровоз, він на нашій колії і мчить щодуху! Схоже на те, що він женеться за нами!

Бідолашний Жаба скулився у вугляному пилу, гарячково намагаючись що-небудь придумати. Але марно — виходу не було.

— Вони доганяють нас! — гукнув машиніст. — А на тому паровозі — ото диво! — повнісінько людей! Оті он, наче стародавні стражники,— вимахують алебардами; а ті, що в поліцейських шоломах — кийками; а он ті, кепсько одягнені, в котелках, безсумнівно, сищики,— погрожують револьверами й палицями; всі розмахалися, і всі репетують: «Стій, стій, стій!»

Тобі Жаба впав на коліна просто у вугілля і, підносячи, наче в молитві, складені лапки, заголосив:

— Порятуй мене, порятуй, любий, добрий пане машиніст, а я зізнаюсь у всьому! Я зовсім не вбога прачка, яку вдаю! Я не маю дітей, що мене чекають, дрібних чи яких там! Я Жаба — всім відомий і славнозвісний Жаба, землевласник; завдяки своїй відвазі та винахідливості я щойно втік з огидної темниці, до якої мене кинули вороги; і якщо люди з того паровоза схоплять мене, тоді знову кайдани, хліб, вода та солом’яна підстилка й нові страждання для бідолашного, нещасного, безневинного Жаби!

Машиніст суворо поглянув на нього:

— Ану, кажи правду! За що тебе ув’язнили?

— Та власне ні за що! — мовив сердешний Жаба і весь аж почервонів. — Я тільки позичив автомобіль, поки його власники обідали; їм він тоді був зовсім ні до чого. Я й гадки не мав викрадати його, слово честі; а ті, що сидять у суді, вбачили щось страшне в цьому непоміркованому, але ж мужньому вчинкові...

Машиніст глянув на нього ще похмуріше й сказав:

— Боюся, що ти й справді поводився як нечестива жаба, і по закону я повинен віддати тебе до рук зневаженого правосуддя. Але я бачу твоє горе та розпач і тому не покину тебе. Я не схвалюю автомобілів, це по-перше, і не згоден, щоб поліцаї командували тут, на моєму паровозі, це по-друге. Та й несила мені дивитися, як плачуть звірята, — аж недужий стаю, так жаль їх. Тож не сумуй, Жабо! Я зроблю все, що зможу, і наше візьме гору!

Вони завзято замахали лопатами, підкидаючи вугілля; в топці аж загуло, посипалися іскри, паровоз здригнувся весь і рвонув уперед, однак погоня помалу наближалася. Машиніст зітхнув, витер лоба ганчіркою і промовив:

— Здається, Жабо, справи кепські. Вони, бач, їдуть порожнем, і паровоз у них кращий. Нам лишається тільки одне, і це твоя єдина можливість, тож слухай уважно, що я скажу. Скоро перед нами буде довгий тунель, а за ним колія йде через густий ліс. Так от, я до тунелю піддаватиму пари скільки можна, а тій компанії доведеться трохи збавити хід, щоб не було зіткнення. А коли проїдемо тунель, я перекрию пару й загальмую, щоб ти міг вистрибнути й сховатися в лісі, перш ніж вони виїдуть з тунелю й побачать тебе. Тоді я знову дам повний хід, і хай вони доганяють мене, як їм хочеться і скільки хочеться. Тож пильнуй і відразу стрибай, як тільки я скажу.

Вони ще докинули вугілля в топку, і поїзд влетів до тунелю. Паровоз гнав щодуху, ревів і гуркотів. Та ось вони вихопилися з тунелю на чисте повітря, до місячного сяйва, й уздріли ліс, що розкинувся обабіч колії, темний і рятівний. Машиніст перекрив пару й почав гальмувати. Жаба спустився на приступку і, коли поїзд зовсім стишив хід, почув:

— Стрибай!

Жаба стрибнув, скотився з невисокого насипу, потім звівся на ноги цілий та здоровий і гайнув у ліс.

Виглянувши на хвильку з гущавини, він побачив, як поїзд знову набрав швидкість і незабаром зник з очей. Тоді з тунелю вихопився паровоз-переслідувач, він гудів і свистів, а його різношерста команда розмахувала зброєю й гукала: «Стій! Стін! Стій!» Коли погоня проминула, Жаба щиро зареготався — уперше відтоді, як його кинули до в’язниці.